Українська народна казка «Вовча пісня»

Переказ сюжету скорочено

Українська наро­дна казка про хитро­щі, дові­ру та спра­ве­дли­вість. Вовк і лиси­ця вирі­ши­ли обду­ри­ти діда з бабою, коля­ду­ю­чи у них під вікном і посту­по­во вима­ню­ю­чи пів­ни­ка, куро­чку та всіх ове­чок. Але коли настав час забра­ти остан­ній «дару­нок», дід під­го­ту­вав для них неспо­ді­ван­ку — у мішку виявив­ся кмі­тли­вий песик Левонтович. Він про­гнав хитрих зло­ді­їв та повер­нув усіх викра­де­них тва­рин додо­му. Ця весе­ла казка навчає, що хитрість не зав­жди при­но­сить виго­ду, а добро та розум зав­жди перемагають.

Повний текст

Жили собі дід та баба, були у них куро­чка рябень­ка, пів­ник-когу­тик, семе­ро ове­чок і песик Левонтович.

От вовк і лиси­ця дізна­ли­ся про це й змовилися:

– Підемо в село поко­ля­ду­є­мо — госпо­да­рів пове­ли­ча­є­мо, пісень­ку заспі­ва­є­мо, за пісень­ку пів­ни­ка візьмемо.

Так і зро­би­ли. Підійшли до хати і затягли:

З гірки на гірку — соло­м’я­ний дво­рець.
У діда, у баби — семе­ро овець,
Курочка рябень­ка та півник-когутик.

Дід вийшов і каже:

– Та ж нема чого дати.

– А нам хоч пів­ни­ка, — кажуть вовк і лисиця. 

Довелося від­да­ти пів­ни­ка. Сунули вони його в мішок та в ліс, пів­ни­ка при­хо­ва­ли і мер­щій назад. Йдуть і співають:

З гірки на гірку — соло­м’я­ний дво­рець.
У діда, у баби — семе­ро овець,
Та куро­чка рябенька.

Дід вийшов і каже:

– Та ж нема чого дати.

– Нам хоч курочку.

Віднесли вовк і лиси­ця куро­чку в ліс, схо­ва­ли, знов повер­та­ю­ться. Знову під вікном співають:

З гірки на гірку — соло­м’я­ний дво­рець.
У діда, у баби — семе­ро овець.

Дід вийшов і каже:

– Та ж нема чого дати.

– Нам хоч овечку.

Нічого не вдієш, від­дав дід ове­чку. Ходили вовк і лиси­ця, ходи­ли, поки всіх ове­чок не забра­ли. І знову йдуть:

З гірки на гірку — соло­м’я­на хата,
Живуть там дід і баба.

Тут дід вийшов до них і каже:

– Ну, гаразд, давай­те мішок.

А сам пішов і поса­див у мішок песи­ка Левонтовича.

Тільки лиси­ця й вовк при­йшли в ліс, лиси­ця й каже:

– Відкривай мішка, поди­ви­мо­ся, що там.

Розв’язав вовк мішок, а соба­ка звід­ти як виско­чить — та на вовка! Та на лисицю!

– Ой, ой, — кри­чить лиси­ця, — візьми, песи­ку, куро­чку! На тобі й пів­ни­ка! Всіх бери! Тільки мене не забирай!

Відвів додо­му песик Левонтович куро­чку, пів­ни­ка й ове­чок. І зажи­ли вони як і рані­ше: дід та баба, а з ними куро­чка рябень­ка, пів­ник-когу­тик та песик Левонтович.

А вовк і лиси­ця біль­ше до них  не при­хо­ди­ли пісень своїх співати.