Українська народна казка «Розбитий столик»

Переказ сюжету скорочено

Лінивий Панько колись був хоро­шим госпо­да­рем, але зане­дбав своє життя, поклав­шись на чарів­ний сто­лик, що сам готу­вав їжу. Та одно­го дня в його хату заві­тав король, а слі­дом за ним і хитрий кухар Миколка. Він вирі­шив пров­чи­ти Панька та зму­си­ти його пра­цю­ва­ти. Чи зможе ледар змі­ни­ти­ся, а король — оці­ни­ти мудрість малень­ко­го куха­ря? Це весе­ла й повчаль­на укра­їн­ська казка про ліно­щі, працю та справедливість.

Повний текст

Хто не знає ліни­во­го Панька?

   Край села, над річкою, сто­я­ла його хата. Її можна було впі­зна­ти зда­ле­ку по нема­за­них сті­нах, роз­ва­ле­но­му даху і бур’я­нах, які буяли нав­ко­ло хати. Раніше Панька не нази­ва­ли ліни­вим. І були в нього кінь, коро­ва, кури, кіт, соба­ка. В селі Панька поважали.

   Та ні з того ні з сього Панько став під гру­шею ціли­ми днями лежа­ти. Кожен день тижня у нього — неді­ля. Господарство поча­ло роз­ва­лю­ва­ти­ся. Град вибив скло, нове Панько не вста­вив, а тіль­ки ган­чір­ка­ми вікна заві­сив. А потім кінь і коро­ва замер­зли в пові­тці без две­рей. Пес пішов до іншо­го хазя­ї­на слу­жи­ти. Кіт став лови­ти мишей у чужих комо­рах. А курей вило­ви­ли лиси­ці та кор­шу­ни. Сад виру­бав Панько взим­ку сам на дрова. Від палю­чо­го сонця при­ча­їв­ся він тепер у бур’янах.

   Одного разу повз його хату про­хо­див подо­ро­жній. Він був одя­гне­ний дуже бідно, і ніхто не міг поду­ма­ти, що це король. Він хотів поди­ви­тись, як живуть його піддані.

   В цей час над селом поча­ла­ся силь­на гроза. Панько побіг із бур’я­нів в хату. А за ним — і король. Дах про­ті­кав, тіль­ки один куток був сухий. Там роз­ліг­ся Панько на сіні і зараз же захро­пів. А король вла­шту­вав­ся на неве­ли­ко­му сто­ли­ку і так про­си­дів на ньому цілі­сінь­ку ніч. Вранці король запи­тав ліни­во­го Панька, чому він не попра­вить дах. Панько відповів:

— А як же його поправ­ля­ти, коли йде дощ?

— Так поправ­ляй його в гарну пого­ду, — пора­див король.

— А для чого ж його поправ­ля­ти в гарну пого­ду, коли в хаті і без того сухо! — хми­кнув­ши ска­зав Панько.

— А що ж ти будеш роби­ти, коли у тебе зава­ли­ться хата? — запи­тав король.

— Ще не зава­ли­ла­ся, так і рано про це дума­ти, — від­по­вів на те Панько і вийшов із хати.

— Почекай, — кри­кнув король, роз­гні­ва­ний такою непо­ва­гою Панька, — може, ти мені даси що-небудь поїсти?

— Непроханий гість що при­не­се, те і з’їсть, — почув він з‑за порога.

— Воно то так, — ска­зав сам до себе король, вихо­дя­чи з хати, — але такий ліни­вий під­да­ний мені не потрі­бен. Завтра при­шлю ката, щоб зніс Паньку голову.

   Здавалося, ніхто вже не зможе вря­ту­ва­ти неви­прав­но­го лінив­ця. Король нака­зав кату виго­стри­ти соки­ру, а сам пішов обідати.

   Вишукані наїд­ки, які при­го­ту­вав малень­кий кухар Миколка, так спо­до­ба­ли­ся коро­лю, що він сказав:

— Проси, що хочеш, ти гідний будь-якої нагороди.

— Милостивий пане, — ска­зав кухар, — від­пу­сти мене на два дні до ліни­во­го Панька, а кат нехай точить свою соки­ру до тих пір, поки я не повернуся.

Король пого­див­ся.

Увечері того ж дня кухар попро­сив­ся на нічліг у Панька.

— Горе мені з цими подо­ро­жу­ю­чи­ми, — бур­чав неза­до­во­ле­ний Панько, — у мене не посто­я­лий двір, спати ніде, іди собі в село.

— Дядечку, — став про­си­ти­ся хитрий Миколка, — дозволь мені зали­ши­ти­ся в хаті. І посте­лі мені ніякої не треба. Ось я при­ся­ду на тім столику.

І він хотів сісти на неве­ли­кий сто­лик, який стояв біля стіни.

— Боже мій! — кри­кнув Панько і кинув­ся до сто­ли­ка, закри­ва­ю­чи його рука­ми. — Він такий тонень­кий, пола­ма­є­ться. Вже краще лягай он там, за пічкою.

   Кухар поліз за пічку і при­ки­нув­ся, що спить. Насправді він і не думав спати, а став спо­сте­рі­га­ти, що буде роби­ти Панько. Між тим ліни­вець при­сів до сто­ли­ка і прошепотів:

— Столику, сто­ли­ку від цари­ці риби, ой, хочу я їсти і пити.

   Кухар поба­чив, як із сто­ли­ка вису­нув­ся чарів­ний ящик. А з нього став Панько витя­га­ти мисо­чки, гор­шки і штофи. Смачні пахо­щі спов­ни­ли хату. Миколка з заздрі­стю поду­мав, що такої доброї їжі і таких добрих напо­їв не вміє при­го­ту­ва­ти ні він сам, ні стар­ший кухар пан Варьоха. Наївшись, напив­шись, Панько сту­кнув тричі в сто­лик, і ящик з поро­жньою посу­дою засу­нув­ся назад. Панько міцно заснув.

— Ось воно що, — поду­мав Миколка, вису­нув­шись з‑за пічки, — тепер я вже знаю, чому Панько від­вик пра­цю­ва­ти. Недарма читав бага­то казок.

   Дістав його Панько від риби-цари­ці, яка попа­ла в його сіті. Ну, постри­вай, Панько, я допо­мо­жу тобі позбу­ти­ся лінощів.

   З цими сло­ва­ми кухар схо­пив сто­лик, виніс його на подві­р’я і роз­бив об пові­тку. Потім пішов у палац і ска­зав королю:

— Милостивий пане, від­кла­ди стра­ту Панька на місяць — дру­гий. А тим часом пошли свого слугу, нехай про­слід­кує за Паньком і роз­по­вість тобі все, що побачить.

— Добре, — від­по­вів король, — поди­ви­мо­ся, що буде далі.

   Першого дня доне­сли коро­лю, що Панько бігав подві­р’ям, чимось дуже схви­льо­ва­ний, зби­рав біля пові­тки улам­ки яко­гось сто­ли­ка. А коли нічо­го у нього не вийшло — запла­кав. На дру­гий день Панько відремон­тував піч, пола­го­див димо­хід і зва­рив собі юшку з зеле­ної лободи.

   На тре­тій день Панько став виру­бу­ва­ти бур’ян, потім роз­до­був десь лопа­ту, захо­див­ся копа­ти гряд­ки і засі­ва­ти горо­ди­ну. Не полі­ну­вав­ся зора­ти і засі­я­ти поле. І на подві­р’ї стало краще. Господар поста­вив нові воро­та і попра­вив тин. Після жнив з’я­вив­ся сві­жий дах на хаті і пові­тці. Повернувся пес і весе­ло загав­кав біля воріт. А там стали пова­жно похо­джа­ти кво­чка з курчатами.

Коли коро­лю роз­по­ві­ли про це, він дуже зрадів:

— Дарую Паньку життя! Бачу, що він не про­па­ща люди­на. А тепер, Миколко, роз­ка­жи, як тобі таке вда­ло­ся здійснити?

   Хлопчик роз­по­вів йому про чарів­ний сто­лик, про той самий сто­лик, на якому ночу­вав король в хаті у Панька. А закін­чив своє опо­віда­н­ня Миколка таки­ми словами:

— Я при­му­сив Панька пра­цю­ва­ти на себе.

— Ти мудрі­ший, як я думав, — заявив король. — Віднині будеш у мене не куха­рем, а радником.

   Так Миколка став міні­стром, Панько — пова­жним госпо­да­рем, а соки­ру ката майже всю з’їла іржа.