Казка Олени Пчілки «Журавель і чапля»

Переказ сюжету скорочено

Жартівлива укра­їн­ська казка Олени Пчілки про двох нері­шу­чих зали­цяль­ни­ків — Журавля та Чаплю. Вони то сва­та­ю­ться, то від­мов­ля­ють одне одно­му, ходять туди-сюди і все ніяк не побе­ру­ться. Весела при­тча про вага­н­ня, впер­тість і зга­я­ні шанси.

Повний текст

Жили-були на боло­ті жура­вель та чапля. Побудували вони собі хатин­ки. Журавель – на одно­му кінці боло­та, чапля – на іншо­му. Журавлю стало нудно жити одно­му і заду­мав він одружитися.

— Кого ж би то взяти? А, візьму чаплю, — думає жура­вель. — Вона мені по мислі, якраз для мене.

Пішов жура­вель, сім верст боло­то місив. Приходить і говорить:

— Чи вдома чапля?

— Удома.

— Виходь за мене заміж.

— Ні, журав­ле, не піду за тебе заміж. У тебе ноги довгі, вбра­н­ня коро­тке. Сам пога­но літа­єш. І году­ва­ти-то тобі мене нічим. Іди геть, цибатий!

Пішов жура­вель додо­му, несо­ло­но хлі­бав­ши. Чапля опі­сля задумалася:

— Ой, а як жити одній? Краще піду заміж за журавля.

Приходить до журав­ля і каже:

— Журавлику, візьми мене заміж.

— Ні, чапле. Мені тебе не треба. Не хочу одру­жу­ва­ти­ся. Не візьму тебе заміж. Забирайся.

Пішла чапля, а жура­вель задумався:

— Даремно я від­мо­вив чаплі, адже одно­му-то нудно.

Приходить і говорить:

— Чапле, я наду­мав­ся з тобою одру­жу­ва­ти­ся. Піди за мене.

— О, — каже чапля. — Ти наду­мав­ся? І я наду­ма­ла­ся, що мені за тебе не йти. Як то можна? Я моло­да сама до тебе при­хо­ди­ла, а ти мені так при­кро від­ка­зав. Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!

Пішов жура­вель, а чапля й поча­ла думати:

— Ой, що се я, дурна, зро­би­ла? Нащо я журав­ле­ві від­мо­ви­ла? Ну чи ж добре отак само­тньої жити без госпо­да­ря в хаті? Він же при­хо­див, пере­про­шу­вав. Піду й скажу йому, що вже погоджуюсь.

Пішла чапля, зди­ба­ла­ся, мовби неспо­ді­ва­но, з журав­лем та й каже йому, що от, мов­ляв, роз­ду­ма­ла­ся, піде вже за нього.

— І що ж се таке? — каже. — Ти мені вже двічі гар­бу­за дава­ла. Та щоб я знову тебе сва­тав? Не хочу!

— Ну, не хочеш, то нехай же ти зги­неш, — каже чапля. — Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніко­ли про своє сва­та­н­ня. Нехай тобі абищо.

Пішов жура­вель, пішов, а зго­дом знову почав думати:

— Отже, таки одру­жу­ся. Що ж так бур­ла­ку­ва­ти без вір­ної дру­жи­ни та без госпо­ди­ні в хаті недо­бре. Піду до чаплі, пере­про­шу її гар­нень­ко, а раптом-таки піде?

І так вони вже ходять та ходять, а побра­ти­ся ніяк не можуть. Коли одно наду­ма­є­ться, то друге роз­ду­ма­є­ться, та й немає згоди. Отак і ходять до сеї пори.