Переказ сюжету скорочено
«Лисиця та рак» — це українська народна казка, яка розповідає про хитрість та кмітливість рака, що зумів перемогти лисицю в змаганні на швидкість. Лисичка, насміхаючись із рака, погодилась бігти наввипередки, але не здогадувалась, що рак прикріпиться до її хвоста. Завдяки своєму розуму та хитрості, рак довів, що спритність і кмітливість іноді важливіші за фізичну силу та швидкість.
Повний текст
іжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться — рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.
— Здоров був, раче! — каже йому лисичка.— З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався рак та й каже.
— Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.
А лисичка тоді йому.
— Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!
— Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.
— Як так, то й так,— каже лисиця.
Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підобгав усі вісім своїх ніг та й гукнув.
— Но!
От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе.
— Та й забарилась ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.
Дуже здивувалась лисичка, аж рота роззявила.
— Чи то ж видано! — каже.
І більш не сміялася з рака.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
