Переказ сюжету скорочено
Українська народна казка «Три бажання» — це весела й повчальна історія про діда та бабу, які отримали можливість загадати три бажання. Але через необдуманість і кумедні ситуації їхні бажання обертаються на жартівливі пригоди. Казка нагадує про важливість мудрості, терпіння та вміння цінувати те, що маєш. Ця історія зачаровує гумором та яскраво передає колорит українського фольклору.
Повний текст
Були собі дід і баба і дуже бідно жили. Ні з’їсти, ні спити, як люди,– завжди голодні і холодні, а до праці сили не мали. Сиділи та сумували та в віконце позирали, що їм принесе людська ласка. А як світ не без добрих людей, то вони хоч і сиділи ввесь тиждень напівголодні, але ж в неділю не було ще кого ховати… Бо ще не було того дива, щоб в селі умер хто з голоду! То вже хіба в місті таке часом трапляється…
Ото прийшла до них раз хитрюща баба, а вона була чарівниця. Вони, чим мали, поділилися з нею, та ще й добрим словом прийняли і переночувати дали.
– За те, що ви мене не вигнали серед ночі з хати і останнім шматком поділилися, я вам хочу подякувати,– каже вона на прощання.– Я собі піду, а ви загадуйте три рази те, чого ви собі бажаєте, і кожне ваше бажання в мент збудеться. Будете ви до кінця життя свого мене згадувати!
Та й пішла. Сіли старі за столом і почали думати, щоб їм таке загадати, щоб їхнє життя, таке злиденне та убоге, зробилося враз сите і розкішне? Поки баба сиділа та міркувала, чого б їй забажати в першу чергу, якого чуда, дід, дуже голодний, сказав, приказуючи:
– Перш за все хочу печеної ковбаси величезний шматок!
Аж ось дивиться, з комина спускається кільце ковбаси завбільшки з мотовило… Та такої рум’яної, аж дух приємний пішов по хаті… Баба глянула і позеленіла від злості на таке мізерне, нікчемне дідове бажання. У неї бо в голові вже склалися інші: щоб вернути собі молодість, здобути багатства, великі скарби!.. А тут дід вихопився з своєю ковбасою, як циган на торг з козою, або як дурень зі ступою, і звів нанівець одне бажання! Не могла бабина душа цього стерпіти.
– А бодай же тобі, йолопе, тая ковбаса та до носа приросла! – вибухнула вона, запалившись гнівом до дідової необачності.
І що ж? В мить одну та ковбаса з комина та до дідового носа – цоп! – і приросла, мов там і вікувала.
Дивляться тоді вони одне на одного. Що за оказія? Що сталося?..
Дід, що завжди такий пристойний здавався бабі, неначе і не старий ще, хоч і з сивою бородою, тепер з ковбасою біля носа – то ж чиста малпа, проява, страхопуд якийсь, що й дивитись гидко, не те що! Сидять обоє і плачуть, що їм тепер робить?
– Ще тільки одне маємо бажання,– каже дід крізь сльози.
– Тільки одне! – каже баба.– Будемо вже тепер загадувати обоє разом.
– А будемо,– каже дід.
– Так, щоб же ота ковбаса та від носа відпала!
Сказали, а та ковбаса, хто знає, де й ділась, неначе її язиком злизало! Отут-то вони з тієї досади почали сваритись, та докоряти одне одному, хто винен, чого раніш між ними ніколи не траплялось.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
