Українська народна казка «Скільки в небі зірок»

Переказ сюжету скорочено

Кумедна укра­їн­ська наро­дна казка про кмі­тли­во­го цига­на, який рятує бага­тія від цар­ської кари, давши доте­пні й нес­про­стов­ні від­по­віді на загад­ки про зірки та сере­ди­ну світу. У цій весе­лій опо­від­ці — наро­дна мудрість, гумор і неспо­ді­ва­на пере­мо­га хитро­щів над владою.

Повний текст

Жив собі дуже бага­тий чоло­вік, він часто хва­лив­ся, що краще від нього ніхто не живе, бо він ніяких кло­по­тів не має. Дізнався про це цар і дуже роз­гні­вав­ся, як таке може бути, що цар має кло­по­ти, а хтось їх не має. Написав цар чоло­ві­ко­ві листа, зага­дав­ши дві загад­ки: щоб полі­чив на небі всі зірки і щоб напи­сав царе­ві, де сере­ди­на світу. Дав тер­мін чоти­ри дні. А якщо цього не зро­бить, то зніме йому голо­ву з плечей.

Прочитавши листа, бага­тий чоло­вік дуже зажу­рив­ся. Довідався про це один циган і запро­по­ну­вав чоло­ві­ко­ві піти замість нього до царя, якщо той дасть йому корову.

– Я тобі дам і три коро­ви, якщо мене виру­чиш, — від­ка­зує багатий.

Тоді циган помив­ся, пого­лив­ся, пере­одя­гнув­ся, сів на коня і поїхав до царя.

– От я і при­їхав до вас, слав­ний царю, зі сво­ї­ми від­по­від­я­ми на ваші загад­ки, — каже циган цареві.

Тоді цар питає:

– Ну, чи пора­ху­вав ти, скіль­ки на небі зірок?

– Порахував, — від­по­від­ає циган.

– Ну, то скіль­ки ж на небі зірок? — питає цар.

– Саме стіль­ки, скіль­ки на цьому коне­ві воло­син, — від­по­від­ає циган, — якщо не віри­те, слав­ний царю, то самі полічіть.

Бачить цар, що загад­ка від­га­да­на, і не знає, що на це ска­за­ти. Питає другу загадку:

– А де сере­ди­на світу?

Циган покру­тив­ся і на одно­му місці вда­рив пали­цею об землю і каже:

– Якраз тут і є сере­ди­на світу. Якщо не віри­те, слав­ний царю, то переміряйте.

Не знав цар, що на це цига­но­ві від­по­ві­сти, і від­пу­стив його додо­му. Приходить циган до чоло­ві­ка і роз­по­від­ає, як було. Віддячив той цига­но­ві, дав три коро­ви та ще й три­ста золо­тих грішми.

– Оце тобі, цига­не, за те, що ти вря­ту­вав мене від смер­ті, — ска­зав на прощання.

І з того часу на небі зірок рахо­ва­но-непе­ра­хо­ва­но. А де сере­ди­на світу досі ніхто не знає.