Українська народна казка «Жив був пес»

Переказ сюжету скорочено

«Жив був пес» — укра­їн­ська наро­дна казка про вір­ність, дру­жбу та вина­хі­дли­вість. Історія роз­по­від­ає про ста­ро­го пса Сірка, якого госпо­дар вигнав за непо­трі­бні­стю, та його неспо­ді­ва­но­го сою­зни­ка — вовка. Разом вони вига­ду­ють хитрий план, який повер­тає Сірка назад у дім і вияв­ляє цін­ність справ­жньої дру­жби. Казка спов­не­на гумо­ру та сар­ка­зму, що надає їй осо­бли­во­го шарму та при­вер­тає увагу як дітей, так і дорослих.

Повний текст

Жив-був у одно­го чоло­ві­ка ста­рий пес Сірко. Хазяїн поба­чив, що пес зов­сім зане­ду­жав, став пога­но бачи­ти та чути, у госпо­дар­стві немає від нього жодної кори­сті. Він узяв та вигнав його з дому.
Вирушив Сірко до лісу. Хотів полю­ва­н­ням зайня­ти­ся, та нічо­го в нього не вийшло. Раптом назу­стріч йому йде вовк. Побачив пса і питає:
— Що ти тут ходиш? Вигнали?
Сірко йому від­по­від­ає:
— Та ось, брате, про­гнав мене госпо­дар, тому я тут і ходжу.
Тоді вовк йому й каже:
– А хочеш, зро­блю так, що госпо­дар знову покли­че тебе назад?
Пес від­по­від­ає:
— Звісно хочу! Допоможи, будь ласка, а я вже чимось тобі від­дя­чу!
Вовк і каже:
— Дивись: коли вийде госпо­дар всією сім’єю жито в полі жати, його дру­жи­на покла­де малень­ку дитин­ку під копи­цею. Тоді я виско­чу з кущів, схо­плю цю дити­ну і поне­су до лісу. А ти поже­не­шся за мною, та ніби й забе­реш її в мене.
Невдовзі наста­ли жнива. Пішов той чоло­вік з сім’єю у поле. Дружина покла­ла малень­ку дити­ну під копи­цею, а сама разом з чоло­ві­ком давай жито жати. Раптом із жита виска­кує вовк, хапає немов­ля й тікає до лісу.
А Сірко виско­чив із кущів, наздо­гнав вовка і віді­брав у нього дити­ну. Приносить маля до пере­ля­ка­ної госпо­ди­ні, а госпо­дар дістає з торби хліб і сало, частує його, гла­дить та й каже:
— Гарний песик, розум­ний. Ходімо з нами додо­му, жити­ме­мо, як рані­ше!
Щасливий пес повер­нув­ся додо­му, але про вовка не забув. Все думав Сірко, як від­дя­чи­ти вовку. А тут і наго­да зру­чна тра­пи­ла­ся.
На масля­ну госпо­дар мав вида­ва­ти дочку заміж. Пес зро­зу­мів, що саме на це свято він зможе від­дя­чи­ти вовку.
Пішов пес у ліс, зна­йшов там голо­дно­го вовка та й каже йому:
– Приходь уве­че­рі в неді­лю до хвір­тки, я тебе в буди­нок про­ве­ду, та й від­дя­чу за те, що ти мені добро зро­бив.
Ось вовк, ледь доче­кав­шись неді­лі, при­йшов уве­че­рі до хвір­тки і почав чека­ти. Сірко вийшов до вовка, про­вів його непо­мі­тно до хати та схо­вав під сто­лом. Став пес кра­сти зі столу пиро­ги, ков­ба­су та м’ясо.

Люди помі­ти­ли це і хоті­ли поби­ти Сірка, але госпо­дар за нього засту­пив­ся і всім про його подвиг роз­по­вів. А вовк у той час під сто­лом від задо­во­ле­н­ня, аж завив! Налякалися гості і кину­ли­ся хто куди. А хто смі­ли­ві­ший — давай вовка бити.
Тоді пес вирі­шив про­я­ви­ти смі­ли­вість і сам вигнав непро­ше­но­го гостя з хати.
Сірко добіг разом з вов­ком аж до лісу й каже:
— Ти мені зро­бив добро, а я тобі. Тепер ніхто ніко­му нічо­го не вин­ний!
На тому й розійшлися.