Українська народна казка «Перстень королівни»

Переказ сюжету скорочено

Дотепна укра­їн­ська наро­дна казка про кмі­тли­во­го сто­ля­ра Федька, який зумів обі­йти стро­гий коро­лів­ський нагляд і здо­бу­ти пер­стень коро­лів­ни за допо­мо­гою май­стер­но­сті, музи­ки та хитро­сті. Історія нага­дує, що розум і вина­хі­дли­вість ціну­ю­ться не менше, ніж слава чи багат­ство, а щира спри­тність зда­тна здо­ла­ти будь-які пере­шко­ди — навіть пиль­не око само­го короля.

Повний текст

Жили колись король з коро­ле­вою. У них була дуже файна донь­ка. Коли вона під­ро­сла, треба було її вида­ти заміж. Король оголосив:

– Хто забе­ре в моєї донь­ки пер­стень, той і буде її чоловіком.

Парубки суши­ли собі голо­ви, але ні один не міг забра­ти пер­стень із паль­ця коро­лів­ни. Біда в тому, що король не випу­скав її з пала­цу, а коли вихо­ди­ла, три­мав­ся її, як реп’ях кожуха.

Одного дня до коро­ля при­йшов сто­ляр Федько і сказав:

– Ваша вели­чність, я забе­ру пер­стень від королівни.

– Як забе­реш, то будеш моїм зятем,– від­по­вів король.

Федько вер­нув­ся у село й ска­зав сво­є­му вуй­ко­ві, з яким

май­стру­вав:

– Поможіть мені, вує­чку, забра­ти пер­стень з паль­ця коро­лів­ни. Король її ніку­ди не пускає, три­має під клю­чем. Що порадите?

Вуйко думав день, два, три, а від­так сказав:

– Ми файні май­стри. Зробимо вели­кий, як шафа, годин­ник. Він буде грати на фло­я­рі, коли коро­лів­на увій­де поди­ви­ти­ся котра година.

Федько разом з вуй­ком стали до робо­ти. Не мину­ло й тижня, ЯК той годин­ник був гото­вий. Федько заліз у нього із сопіл­кою. Вуйко замкнув його там і повіз годин­ник продавати.

На ярма­рок нага­дав­ся король із коро­лів­ною. Коли дів­чи­на піді­йшла близь­ко, Федько уздрів її через шпар­ку і почав грати на сопілці.

– Ой, як файно грає цей годин­ник!– ска­за­ла коро­лів­на.– Тату, купіть його.

Король дав купу гро­шей і забрав годин­ник до пала­цу. Слуги зане­сли його до покою коро­лів­ни й поста­ви­ли в куток.

Здивована дів­чи­на увесь час сиді­ла перед тим годин­ни­ком, а Федько грав їй файно на сопіл­ці. Коли лягла спати, він віді­мкнув двер­ці й вибрав­ся до покою. Зняв золо­тий пер­стень з паль­ця коро­лів­ни і знову — у годинник.

Другого дня Федько ще пограв, а потім пере­став. Коли живіт при­ро­стає до хреб­та, то не дуже будеш дути у сопілку.

Королівна при­бі­гла до батька:

– З годин­ни­ком щось ста­ло­ся — чомусь не хоче грати.

– Най покли­чуть май­стра, аби пола­го­див…– від­по­вів король.

Слуги пішли й покли­ка­ли Федькового вуйка. А він забрав годин­ник до себе, випу­стив голо­дно­го Федька і зро­бив так, аби годин­ник грав уже без людини.

Одного дня король спитав:

– Доню, де є твій перстень?

– Не знаю, тату… Відай, хтось забрав.

Король видав роз­каз на весь край.

– Най з’явиться до пала­цу той, хто зміг забра­ти пер­стень із паль­ця коро­лів­ни. Моя донь­ка стане його жінкою.

І Федько пішов до коро­лів­сько­го пала­цу. Там від­тан­цю­ва­ли і віді­гра­ли весілля.