Переказ сюжету скорочено
«Лисиччина учта» — класична українська народна казка про хитрість, взаємність і кумедні пригоди двох друзів — лисиці та журавля. Історія розповідає, як кожен із них по-своєму пригощав іншого, використовуючи свої переваги. Легкий гумор і повчальний підтекст роблять цю казку улюбленою серед дітей і дорослих.
Повний текст
Закликала лисиця журавля в гості до себе. Зварила молочної кашки — дуже смачної — подала на тарілочці.
Дзьобав, дзьобав журавель ту кашку — нічого не вдіє, не захопить своїм дзьобом каші, бо мілка мисочка! А лисичка дивиться та ще й припрошує:
— Їж, голубе, їж мій сусідоньку!
Так ні! Не захопить журавель кашки! Так і не міг поживитися.
— Ну,— каже лисичка,— коли так гордуєш моєю учтою, то треба хоч самій із’їсти, щоб моя праця дармо не пропала!
Та й почала лизати кашку, бо їй же саме добре лизати з мисочки.
Зібрався журавель додому, а сам думає: «Ну, стривай же, голубко!» А лисичці сказав:
— Бувай здорова! Та прошу тебе, приходь до мене завтра на обід!
— Добре, добре! — каже лисичка,— прийду!
Другого дня прибігла лисичка до журавля на обід. Журавель наварив меду, такого доброго-доброго, та й поставив у пляшці з довгою, вузькою шийкою.
Ну, це вже для гості невлад! Лисичка і сяк, і так, і язиком — ніяк не здобуде медку!
— Ну, каже журавель,— щось мій медок усе цілий, треба вже самому випити чи що!.. Та й став пити, засаджуючи свого довгого дзьоба в пляшку. А лисичка тільки дивилася.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
