КазкиНародніУкраїна

Українська народна казка «Як бідняк чорта обдурив»

Переказ сюжету скорочено

Казка «Як бідняк чорта обду­рив» роз­по­від­ає про кмі­тли­во­го чоло­ві­ка, який, опи­нив­шись у скла­дній ситу­а­ції, зна­йшов спо­сіб пере­хи­три­ти чорта та забез­пе­чи­ти добро­бут для своєї роди­ни. Здобувши мішок золо­та, зав­дя­ки сво­є­му розу­му та вина­хі­дли­во­сті, герой довів, що навіть у най­скла­дні­ших обста­ви­нах можна зна­йти вихід. Ця гумо­ри­сти­чна істо­рія напов­не­на наро­дною мудрі­стю та спо­ну­кає ціну­ва­ти хитрість і кмітливість.

Повний текст

Жив собі бідний чоло­вік, та було в нього бага­то дітей. Поки діти були малі — й журу мав малу. Та коли діти під­ро­сли, стали бага­то їсти — чоло­вік впав у тяжку біду. Ніяк не міг для всіх хліба заро­би­ти. А тут кожно­го ще й одя­гну­ти треба.

Подався бідний в світ шука­ти тако­го заро­бі­тку, щоб можна було про­го­ду­ва­ти дітей. Ходив, ходив, але робо­ти такої ніде не знаходив.

«Ех,— думає собі чоло­вік,— хоч би в чорта зна­йшла­ся робо­та — й до нього б найнявся!»

При цих дум­ках назу­стріч іде висо­кий, вуса­тий чоло­в’я­га. А то був не чоло­вік, а сам чорт.

— Куди йдеш, чоло­ві­че? — питає.

— Шукаю заро­бі­тку, бо дуже бідую з сім’єю.

— Я тобі робо­ту дам! — каже чорт. — Та спер­шу нам треба вогонь роз­па­ли­ти, щоб зва­ри­ти їжу. Іди в ліс і при­не­си дуба, та побільшого.

Відчув чоло­вік, що тут щось нела­дне, та все ж в ліс пішов. Хотів вте­кти, та поду­мав, що чорт все одно його знайде.

Став на краю лісу, про­бує вирва­ти дере­во — та де там! Воно й не вору­хну­ло гіл­лям. Став чоло­вік кору з дере­ва обди­ра­ти. Обдирав-обди­рав, а потім взяв моту­зя­ку й почав нею обв’я­зу­ва­ти дере­ва. Прийшов у цей час чорт і питає:

— Що ти робиш?

— Хочу весь ліс тобі на вогонь при­не­сти. Не буду ж я тобі по дере­вин­ці носити.

Налякався чорт, вирвав сам дере­во, взяв на плече й пішов. Почвалав за ним і чоловік.

Наварили їсти, поїли й каже чорт чоловікові:

— А тепер давай з тобою бити­ся. Виломи собі пали­цю, а я вилом­лю собі.

Виломив бідняк в кущах жер­ди­ну, чорт вирвав із землі дере­во, роз­ма­хує ним у пові­трі, наче роз­гон набирає.

— Я не хочу бити­ся на полі. Хочу бити­ся тіль­ки в хаті! —каже чоловік.

Чорт нічо­го не міг проти цього ска­за­ти. Згодився. Але зайти до хати з дере­ви­ною чорт не може — дере­ви­на не вмі­ща­є­ться. Тим часом бідняк давай пері­щи­ти його жер­ди­ною. Пищить, вере­щить чорт, про­сить поща­ди­ти. Пошкодував його чоло­вік, відпустив.

На дру­гий день послав чорт чоло­ві­ка по воду. Та дав таке відро, що ледве поро­жнє доніс до кри­ни­ці. Думав бідняк, думав, що йому роби­ти, й почав обко­пу­ва­ти кри­ни­цю. Бачить чорт, що чоло­вік заба­рив­ся, й подав­ся його роз­шу­ку­ва­ти. Прийшов і бачить — чоло­вік обко­пує криницю.

— Що це ти робиш? — зди­ву­вав­ся чорт.

— Та видиш, що кри­ни­цю обко­пую! Що мені ходи­ти весь час з цим відер­цем по воду, коли я можу цілу кри­ни­цю на місце принести!

Налякався чорт, взяв сам відро, чер­пнув води й поніс. За ним пішов і чоловік.

Ліг чоло­вік уве­че­рі спати й чує — чорти раду радять. Каже стар­ший чорт, що до нього чоло­вік найняв­ся на робо­ту, що тепер його ніяк не позбу­ти­ся. Треба його забити.

Домовилися чорти, що опів­но­чі, коли чоло­вік буде міцно спати, заб’ють його.

Коли чорти й собі поля­га­ли, бідняк встав, поклав замість себе полі­ня­ку й захо­вав­ся. Опівночі чорти вста­ли, взяв кожен по дрюку й поча­ли дуба­си­ти по полі­ня­ці. Били, били, наре­шті поду­ма­ли, що чоло­вік уже мер­твий, кину­ли дрюки й знову поля­га­ли спати. Чоловік від­ки­нув полі­ня­ку набік і знову ліг на своє місце.

Вранці чоло­вік встає, а чорти ні живі, ні мер­тві, так наля­ка­ли­ся. Дивляться, а на чоло­ві­ко­ві ні садна, ні синяка.

— Що тобі сни­ло­ся? — пита­ють чорти чоловіка.

— Снилося, наче мене хтось гладить.

В пере­по­ло­сі питає чорт чоло­ві­ка, чи не хоче він уже додо­му йти.

— Хочу! — від­по­від­ає бідняк.

— А що ми тобі винні?

— Ви мені повин­ні дати мішок гро­шей. Та такий, який тіль­ки мій ґазда може понести.

Насипали чорти мішок золо­та, кинув собі стар­ший чорт на плечі й мчить, щоб чим ско­рі­ше позбу­ти­ся чоло­ві­ка. Бідняк ледве всти­гає за чортом.

Став чорт перед хатою бідно­го й чує лемент дітвори.

— А то що діє­ться в твоїй хаті? — питає чорт чоловіка.

— То мої діти хочуть шкуру з тебе здерти.

Налякався чорт, кинув мішок і давай втікати.

Приволік бідняк з дітво­рою мішок до хати, й нині живуть на ті гроші.

Знайшли помил­ку? Виділіть текст та нати­сніть ком­бі­на­цію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.

✉️

Підпишіться на дай­джест, щоб щоти­жня отри­му­ва­ти чудо­вий кон­тент на свою пошто­ву скриньку. 

*Ми не роз­си­ла­є­мо спам! Ознайомтеся з нашою полі­ти­кою кон­фі­ден­цій­но­сті для отри­ма­н­ня дода­тко­вої інформації.

Back to top button

Звіт про орфографічну помилку

Наступний текст буде надіслано до нашої редакції: