Українська народна казка «Золота сокира»

Переказ сюжету скорочено

Українська наро­дна казка про двох бра­тів — бага­то­го й бідно­го, які по-різно­му ста­ви­ли­ся до праці, чесно­сті та допо­мо­ги бли­жньо­му. Коли бідний брат випад­ко­во втра­чає свою соки­ру в річці, йому на допо­мо­гу при­хо­дить чарів­ний дідусь, що випро­бо­вує його щирість і наго­ро­джує за прав­ду та скром­ність. А жаді­бний стар­ший брат, нама­га­ю­чись повто­ри­ти удачу, зазнає пока­ра­н­ня за заздрість і нена­си­тність. Казка вчить, що чесність і праця при­но­сять справ­жнє багат­ство, а жаді­бність веде до втрат.

Повний текст

Жили колись на світі два брати. Старший бага­тий, а мен­ший бідний. Багатий брат не знав, що роби­ти, йому нічо­го не треба було. Жив у доста­тку та роз­ко­ші. А бідний брат днями спину не роз­ги­нав, рубав у лісі дрова, щоб про­го­ду­ва­ти свою сім’ю. У бідно­го брата було лише одне багат­ство — його сокира.

Одного дня рубав він верби на бере­зі річки. Раптом його соки­ра висли­зну­ла і впала в воду. Не знав бідний, що роби­ти, адже не міг повер­ну­ти­ся додо­му без хліба й диви­ти­ся, як пла­чуть його голо­дні діти. Сів на бере­зі річки і запла­кав. Але чує, хтось його заспокоює:

— Не плач, скажи мені, що трапилось?

Розповів чоло­вік про своє неща­стя і знову запла­кав. А питав його малень­кий сивий дідусь з дов­гою боро­дою. Він пообі­цяв, що діста­не соки­ру, і бідний брат заспо­ко­їв­ся. Підійшов дідусь до води і витяг срі­бну соки­ру. І питає:

— Твоя сокира?

— Ні, не моя, — від­по­від­ає бідняк.

Витяг дід золо­ту соки­ру і питає:

— Твоя сокира?

— Не моя, — від­по­вів чоловік.

За тре­тім разом дідусь витяг його соки­ру. Взяв він свою соки­ру і хотів почи­на­ти робо­ту. А дідусь каже:

— Якщо ти в змозі заро­би­ти на хліб про­стою соки­рою, то цими можеш заро­би­ти наба­га­то більше.

І від­дав йому оби­дві соки­ри. Повернувся бідняк додо­му і поба­чив бага­то накри­тий стіл. А дру­жи­на йому роз­по­ві­ла, що при­хо­див малень­кий дідусь і дав їм бага­то золо­тих гро­шей. З того часу мен­ший брат став бага­тим, як і стар­ший брат, побу­ду­вав собі гар­ний будинок.

Одного разу стар­ший брат при­їхав до нього у гості і зди­во­ва­но запи­тав, як він розба­га­тів. Менший брат роз­по­вів про все, що з ним тра­пи­ло­ся. Старший з заздро­щів побіг з соки­рою на річку. Пожбурив її у річку, сів і плаче. Підійшов дідусь, дістав із води срі­бну соки­ру. Брат мов­чки забрав її так, як і золо­ту, і залі­зну. Не подя­ку­вав­ши, побіг чим­дуж додо­му. Але заблу­кав у лісі і, коли стем­ні­ло, вирі­шив пере­че­ка­ти до ранку. Йому насни­ло­ся, що дідусь сказав:

— Ти бага­то хотів, та мало одер­жав. Учися тепер у зли­днях жити.

Так він блу­кав два дні, аж поки на тре­тій день його зна­йшов мен­ший брат. Вийшовши з лісу, він поба­чив замість свого будин­ку зга­ри­ще. Всю його сім’ю мен­ший брат забрав до себе жити, а стар­шо­му бра­то­ві дуже було сором­но. Адже коли він був бага­тий, то ні разу не допо­міг сво­є­му бра­то­ві, котрий тепер його годував.