Українська народна казка «Ведмідь та лисиця»

Переказ сюжету скорочено

Ця весела українська народна казка розповідає про ведмедя й хитру лисицю, яка будь-​що хоче поласувати медом. Через вигадані «родини» вона поступово з’їдає всю діжечку, а згодом ще й перекладає провину на ведмедя. Казка дотепно вчить, що не варто довіряти надто хитрим друзям — і як важливо залишатися чесним.

Повний текст

Жили-​були ведмідь та лисиця. У ведмедя в хатці на горищі стояла діжечка меду, а лисичка й провідала про це. Стала собі думати, як би до того меду дістатися. Прибігла лисиця до ведмедя та й припала до віконечка.

— Куме, ти ж не знаєш мого горечка. Хатинка похилилася, стріха провалилася, піч я не топила. Пусти до себе ночувати, кумчику.

— Заходь, кумасю, ночуй.

Лягли вони спати на печі. Лисиця лежить, хвостом крутить, метикує, як до меду дістатися. Ведмідь заснув, а лисиця стук-​стук хвостиком.

— Ой, а хто це там стукає, кумасю?

— Ой, це по мене прийшли, на родини кличуть.

— Так іди, кумасю, а я посплю.

Лисичка злізла з печі, вийшла в сіни, а там швиденько на горище та до діжечки з медом. Наїлася, вернулася і знову лягла.

— Кумасю, чуєш, кумасю? А як хоч назвали? — питає ведмідь.

— Починком назвали.

— Хороше іменнячко, хороше.

Наступної ночі лягли спати. Лисиця знову стук-​стук хвостиком.

— Ой, кумчику, це по мене знову прийшли, на родини кличуть.

— Так сходи, кумасю, чому б ні?

Лисиця прожогом на горище — і половини меду як не було. Знову повернулася і на піч вилізла.

— То як назвали?

— Ой, кумчику, половиночком назвали.

— Гарне ім’я половиночок.

А третьої ночі лисиця знову стук-стук.

— Ой, куме, мене знову на родини кличуть.

— А як же назвали, кумо? — запитав ведмідь, коли та повернулася.

— Ой, кумчику, вишкребком назвали.

— Дивне ім’я, але гарне. Ну, давай тепер, кумасю, млинці пекти.

Ведмідь напік млинців, а лисиця й питає:

— Кумчику, а де ж твій мед?

— Мед? На горищі мед.

Поліз ведмідь на горище, а меду в діжечці катма — порожня.

— Овва! А хто ж його з’їв? — питає.

— Це ти, кума, більше й нема кому?

— Що ти, куме! Я його й в очі не бачила. Це ти, мабуть, сам з’їв, а на мене наговорюєш.

— Ну, — каже, — давай перевіримо, хто з’їв. Ляжемо на сонечку догори черева. У кого мед витопиться, той його й з’їв.

Лягли вони на сонечко. Ведмідь заснув, а лисиці не лежиться. Аж тут на череві в неї з’явився медок, а вона взяла і перемазала його ведмедю на живіт.

— Куме, куме, прокинься! Подивися, ось хто медком поласував!

А ведмедю вже куди діватися — покаявся.