Українська народна казка «Заяче сало»

Переказ сюжету скорочено

Кумедна істо­рія про пана, який полю­бляв при­кра­ша­ти свої роз­по­віді, та мудро­го куче­ра Івана, котрий вирі­шив обі­гра­ти хва­сто­щі пана. По доро­зі, бача­чи зайця, пан почи­нає хва­ли­ти­ся вига­да­ни­ми здо­бу­тка­ми на полю­ван­ні. Однак хитрий Іван, зга­ду­ю­чи «міст бре­ху­нів», при­му­шує пана посту­по­во від­мо­ви­ти­ся від своїх вига­док, аж поки вони не роз­та­ну­ли, як «заяче сало». Казка вчить чесно­сті та висмі­ює зви­чку до перебільшень.

Повний текст

Їхав пан з куче­ром Іваном у дале­ку доро­гу. Вони їхали мов­чки, але мов­чан­ка обри­дла. Пан і наду­мав пого­во­ри­ти. В цей час виско­чив заєць. Пан і почав свою роз­мо­ву з зайця.

– От у мене в лісі водя­ться зайці, тіль­ки не такі, як оце постри­бав малень­кий, а вели­кі. Я з‑за гра­ни­ці при­віз на роз­плід. Одного разу я зібрав­ся на охоту, взяв із собою чоло­вік з десять заго­ни­чів. Вони нагна­ли на мене зай­ців, а я їх тіль­ки — бах! та бах! Тоді я набив їх деся­тків зо три… А одно­го забив, то тако­го вели­че­зно­го, як баран зав­біль­шки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як пів­пу­да сала. От які в мене зайці!

Кучер слу­хав, слу­хав, а далі і каже:

– Но‑о, гніді, скоро вже і міст той, що під бре­ху­на­ми ламається.

Почув це пан і каже:

– Чуєш, Іване, так от які зайці бува­ють! Правда, що в нього пів­пу­да сала то не було, а так, фун­тів з десять.

– Звісно, заєць зай­цем,– каже Іван.

Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:

– От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?

– Та скоро вже, пане,– каже Іван.

– Так от знаєш, Іване,– про­дов­жує пан,– мабуть, що на тому зай­це­ві і деся­ти фун­тів сала не було — так фун­тів три-чоти­ри, не більше.

– Та мені що,– каже Іван,– хай буде і так.

Але про­їха­ли трохи, пан повер­тів­ся на місці та й знову:

– А чи скоро, Іване, вже той міст буде?

– Так, скоро, пане, ось-ось, тіль­ки в долин­ку спустимось.

– Гм… — каже пан,– а знаєш, Іване, на тому зай­це­ві і зов­сім сала не було — сам знаєш, яке на зай­це­ві сало.

– Та зві­сно,– каже Іван,– заєць зай­цем;
Спустились в доли­ну, а пан і питав:

– А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?

– А він, пане,– каже Іван, — роз­то­пив­ся так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.