Казка братів Деменків «Чарівний кухар і Вогняне яблуко»

Переказ сюжету скорочено

У мальов­ни­чо­му селі жив тала­но­ви­тий кухар Олекса, який мріяв ство­ри­ти стра­ву, що здій­снює бажа­н­ня. Для цього йому було потрі­бне Вогняне яблу­ко, яке охо­ро­няв грі­зний дра­кон Згар. Долаючи тру­дно­щі, допо­ма­га­ю­чи людям і здо­бу­ва­ю­чи магі­чні дари, Олекса дістав­ся Громового пагор­ба. Але замість битви він викли­кав дра­ко­на на кулі­нар­ний дво­бій. Використавши всю свою май­стер­ність, він при­го­ту­вав стра­ву, що пере­вер­ши­ла навіть дра­ко­нів­ську юшку. Отримавши Вогняне яблу­ко, Олекса повер­нув­ся додо­му і ство­рив чарів­ну стра­ву, яка здій­сню­ва­ла най­по­та­єм­ні­ші мрії. Ця казка вчить, що май­стер­ність, добро­та і розум дола­ють навіть най­важ­чі випробування.

Повний текст

У мальов­ни­чо­му селі на краю лісу жив моло­дий кухар Олекса. Він готу­вав так сма­чно, що навіть вітер, про­лі­та­ю­чи повз його хати­ну, зупи­няв­ся, щоб насо­ло­ди­ти­ся аро­ма­та­ми. Кожна його стра­ва мала чарів­ний ефект: борщ дода­вав сили, хліб змі­цню­вав дух, а соло­до­щі зму­шу­ва­ли серце спів­а­ти від радо­сті. Люди з усіх око­лиць при­хо­ди­ли, щоб ску­шту­ва­ти його диво­ви­жні стра­ви, але Олекса пра­гнув біль­шо­го. Він мріяв ство­ри­ти таку стра­ву, яка не тіль­ки при­но­си­ла б щастя, а й здій­сню­ва­ла усі бажа­н­ня. Однак йому бра­ку­ва­ло осо­бли­во­го інгре­ді­єн­та — Вогняного яблу­ка, яке росло на вер­ши­ні Громового пагор­ба і охо­ро­ня­ло­ся могу­тнім драконом.

Одного дня до Олекси заві­тав ста­рий ман­дрів­ник із гли­бо­кою мудрі­стю в очах і сказав:

— Якщо ти змо­жеш при­го­ту­ва­ти стра­ву з Вогняним яблу­ком, твоя слава поши­ри­ться на весь світ. Але пам’ятай — дра­кон не від­дасть його так просто.

Олекса не зля­кав­ся й виру­шив у подо­рож. Дорога була непро­ста: він пере­хо­див через річки, що гово­ри­ли з ним, під­ні­мав­ся гора­ми, де скелі шепо­ті­ли ста­ро­дав­ні істо­рії, і про­хо­див крізь темні ліси, де зірки сяяли яскра­ві­ше за сонце. Усюди він зустрі­чав тих, хто потре­бу­вав допо­мо­ги. Він випік хліб для голо­дної сім’ї, зва­рив цілю­щий суп для хво­рої бабу­сі та навчив малих лісо­вих духів готу­ва­ти борщ, що нада­вав силу навіть веле­тням. Він також уря­ту­вав зай­че­ня, що потра­пи­ло в пас­тку, і допо­міг рибал­ці виплу­та­ти сіті, зача­ро­ва­ні водя­ною царицею.

Усі, кому він допо­міг, дяку­ва­ли йому та дару­ва­ли магі­чні речі: флягу з водою, що ніко­ли не вичер­пу­ва­ла­ся, ніж, який сам себе точив та сер­ве­тку, що зав­жди зали­ша­ла­ся чистою.

Нарешті він дістав­ся вер­ши­ни Громового пагор­ба. Там, серед бли­ска­виць, сидів вели­че­зний дра­кон Згар, вкри­тий лускою, що сві­ти­ла­ся немов роз­плав­ле­не золото.

— Що шука­єш, смер­тний? — загри­мів він, і його голос збу­див від­лу­н­ня в само­му серці гір.

— Я при­йшов по Вогняне яблу­ко, щоб при­го­ту­ва­ти стра­ву, яка може здій­сню­ва­ти усі бажа­н­ня, — від­по­вів Олекса.

— Якщо ти пере­мо­жеш мене у дво­бої, я від­дам його тобі! — ска­зав дракон.

Олекса знав, що не зможе подо­ла­ти Згара в бою. Але в нього з’явилася інша ідея.

— А якщо ми позма­га­є­мо­ся в мисте­цтві кулі­на­рії? — запро­по­ну­вав він.

Дракон, який був вели­ким гур­ма­ном, зацікавився.

— Гаразд! Якщо твоя стра­ва буде сма­чні­шою за мою, я від­дам тобі яблуко!

Дракон при­го­ту­вав рибну юшку, що сві­ти­ла­ся, мов вечір­нє сонце, а її аро­мат про­бу­джу­вав спо­га­ди про давно забу­ті дні. А Олекса, вико­ри­став­ши всі магі­чні дари, ство­рив стра­ву, яка сма­ку­ва­ла, як рані­шнє сві­тло, як надія, що від­кри­ває нові обрії.

Коли дра­кон спро­бу­вав її, його очі заго­рі­ли­ся, немов дві зорі. Проте він не хотів визна­ва­ти, що стра­ва Олекси була кра­щою. Він довго мру­жив­ся, нюхав пові­тря, роз­ду­му­вав, але в гли­би­ні душі вже знав прав­ду. Його гор­дість боро­ла­ся з від­чу­т­тям захва­ту, та зре­штою він зітхнув і змирився.

— Гаразд, — наре­шті про­бур­мо­тів він, хоча в його голо­сі ще від­чу­ва­ла­ся неохота.

— Це най­кра­ща стра­ва, яку я кушту­вав! Забирай яблу­ко! — ска­зав він.

Олекса подя­ку­вав дра­ко­ну, який ще довго бур­чав та неохо­че визна­вав пораз­ку, і виру­шив у зво­ро­тний шлях. Коли він повер­нув­ся додо­му, його нова стра­ва поча­ла здій­сню­ва­ти бажа­н­ня: ста­рий ткач хотів знову поба­чи­ти кольо­ри юно­сті, моло­да пасту­шка мрі­я­ла почу­ти голос зірок, а малий хло­пчик про­сив, щоб його дерев’яний кінь ожив. Дехто навіть бачив у небі слід дра­ко­на, який, незва­жа­ю­чи на свою пиха­тість, пер­шим при­ле­тів ску­шту­ва­ти стра­ву Олекси.

Подейкують ще й досі, що якщо готу­ва­ти з любов’ю, можна від­чу­ти смак того само­го Вогняного яблу­ка, що здій­снює мрії.