Українська народна казка «Вовк та вовчиця»

Переказ сюжету скорочено

Одного разу вовк і вов­чи­ця заве­ли супе­ре­чку: хто з них краще при­хо­ву­є­ться від люд­сько­го ока. Вовчиця запев­ня­ла, що її ніхто не бачить, тоді як вовк зму­ше­ний хова­ти­ся в кущах. Щоб пере­ві­ри­ти, хто пра­вий, вони вирі­ши­ли про­ве­сти екс­пе­ри­мент. Вовк зали­шив­ся в заро­стях, а вов­чи­ця вийшла в поле. Але варто було людям її помі­ти­ти, як вони закри­ча­ли: «Вовк! Вовк!» Почувши це, вовк кинув­ся нав­тьо­ки, так і не зро­зу­мів­ши, як його викри­ли, хоча зали­шав­ся в укрит­ті. Ця мудра наро­дна казка вчить, що іноді прав­да може бути не такою, як зда­є­ться на пер­ший погляд, і що варто пере­ві­ря­ти вла­сні пере­ко­на­н­ня, перш ніж роби­ти висновки.

Повний текст

Розмовляли одно­го разу вовк з вовчицею.

«Погано тобі, вовче, живе­ться»,— каже вов­чи­ця. «Чому?» — диви­ться на неї вовк. «Ти все по кущах ходиш, від людей хова­є­шся».— «Гм,— про­бур­чав вовк,— але ти також від людей хова­є­шся…» — «Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить».— «Брешеш ти, голу­бонь­ко! — не пого­джу­є­ться вовк.— Тебе бачать люди так само, як і мене».— «Вір, не вір, я прав­ду кажу»,— від­по­від­ає вов­чи­ця. Покрутив голо­вою вовк та й каже: «Коли так, то давай пере­ві­ри­мо. Я захо­ва­юсь у кущах, а ти йди у поле. Побачим: помі­тять тебе люди чи ні?» — «Добре,— каже вов­чи­ця,— подивимось!»

Пішов вовк у кущі, а вов­чи­ця вийшла у поле. Побачили її орачі і поча­ли гука­ти: «Вовк, вовк!..»

Почув це вовк у кущах, що його зга­ду­ють, і дре­ме­нув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво, вов­чи­ця в поле вийшла — і нічо­го, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»

Догнала його вов­чи­ця, запи­тує: «Ну що, чия прав­да?» Віддихався вовк та й каже: «Твоя прав­да. Нічого не ска­жеш!.. Якби не пере­ві­рив, ніко­ли б не повірив».