Переказ сюжету скорочено
Казка «Бідний чоловік і смерть» розповідає про бідного селянина, який через свою багатодітну сім’ю змушений шукати хрещених батьків для новонародженого далеко від рідного села. Доля зводить його зі Смертю, яка стає йому кумою та допомагає стати знаним лікарем. Однак, на схилі років чоловік хитрістю утримує Смерть у цибусі, що призводить до небачених змін у селі. Врешті-решт, Смерть повертає свій вплив, показуючи, що від неї неможливо сховатися. Ця історія розкриває теми життєвого циклу, мудрості та неминучості смерті, поєднуючи гумор і глибоку мораль.
Повний текст
Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні:
— Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину.
Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати:
— Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку?
— Та чому ні?
І похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти.
— Ой кумо, не знаю, чим вас погостити.
— Ану ж, іди до сіней. Там і калачі, й відро вина.
Пішов чоловік до сіней, а там повно калачів. Такі білі, аж очі вбирають. А у відрі вино.
Заніс те все чоловік до хижі й гостяться. Як погостилися, каже кума:
— Чи знаєш, куме, хто я?
— Не знаю. Хто?
— Я — Смерть. Та я тебе покладу на середнього чоловіка. Оголоси, що ти добрий лікар. Набери у скляночки води, цвіту. І коли прийдеш до хворого чоловіка, будеш бачити мене: якщо буду стояти коло голови, кажи, що вже спізнилися лікувати, а якщо буду стояти кінець ніг, кажи, що ти його вилікуєш.
І чоловік прославився як добрий лікар. Запомігся, купив корови, воли, справив хлів, словом, став середнім ґаздою.
А тут прийшло, що він постарів, і вмирати б. Дітей поженив, повіддавав. Як розболівся, зробив собі на постелі колесо: коли приходить Смерть, він собою махне — і там, де голова була, стануть ноги, а там де ноги — голова.
— Ей куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш.
І Смерть засміялася:
— Та що, куме, ще хотів би жити?
— Хотів.
Мав він вісімдесят п’ять років. І Смерть дозволила йому дотягти до дев’яноста.
А за п’ять років з’явилася і стала коло голови. А він на колесі перекрутився.
— Ей куме, круть не круть, мусиш умирати.
Тоді він витяг з люльки цибух.
— Ну, кумо, коли ти така мудра, то зайди у цибух.
Смерть зайшла. А чоловік заткав з обох кінців цибух стеблом і поклав на піч, на цівку.
І став жити. Живе десять років. У селі хвороби не було, і народу намножилося. А через десять років чоловік почав просити на себе смерть. Якось він здогадався, що свою куму заткав у цибух і поклав на піч. Зняв цибух, розіткав — а Смерть вихопилася й закричала:
— Куме, бодай би ти жив доти, доки з тебе лиш кістки зостануться.
І втекла. І кожну ніч багато людей вмирало. А дід ходив доти, доки з нього лиш кістки зосталися й доки не розпався.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
