Українська народна казка «Про сестричку Оленку та її брата Івасика»

Переказ сюжету скорочено

Казка про Оленку та Івасика — це захо­пли­ва істо­рія про випро­бу­ва­н­ня, любов та спра­ве­дли­вість. Після смер­ті мате­рі сиро­ти зали­ша­ю­ться з мачу­хою-чарів­ни­цею, яка вига­няє їх з дому. Виснажений Івасик випи­ває зача­ро­ва­ну воду та пере­тво­рю­є­ться на баран­ця. Оленка бере його під свою опіку і зре­штою потра­пляє до пала­цу, де стає дру­жи­ною царе­ви­ча. Але зла мачу­ха не поли­шає своїх намі­рів і хитрі­стю позбав­ля­є­ться Оленки, бажа­ю­чи поса­ди­ти на її місце вла­сну дочку. Лише зав­дя­ки вір­но­сті брата та мудро­сті царе­ви­ча прав­да пере­ма­гає, зло отри­мує заслу­же­не пока­ра­н­ня, а зача­ро­ва­ний Івасик знову стає хло­пчи­ком. Ця чарів­на укра­їн­ська казка вчить, що добро зав­жди пере­ма­гає зло, а справ­жня любов і від­да­ність зда­тні подо­ла­ти будь-які труднощі.

Повний текст

В одно­му селі жили чоло­вік та жінка. І були в них дів­чин­ка Оленка та хло­пчик Івасик. Добре їм жилось. Але ніко­ли не знаєш як життя повер­не­ться. Вмерла в чоло­ві­ка жінка. І він одру­жив­ся вдру­ге. Прийшла до хати мачу­ха та й при­ве­ла свою дочку.

Була та дочка дуже ліни­ва, а мачу­ха — свар­ли­ва. Пожили вони, та й поба­чив чоло­вік, що добра не буде, і мусив піти на заробітки. 

Важко було дітям біля мачу­хи коли він був вдома, а тепер дуже пога­но стало. Ще сонце не зійшло, а мачу­ха вже будить Оленку, щоб до робо­ти ста­ва­ла. Своїй дочці теплої води нали­ває, а Івасик в холо­дній миє­ться. Лінивій дочці моло­ка сві­жо­го, а Оленці — штур­ха­нів по плечах. 

Лінива дів­чи­на посні­дає, і знову спати лягає в садо­чку, а двоє сиріт цілі­сінь­кий день працюють. 

Але мачу­сі все було мало і мало. Найбільше злило її, що рідна донь­ка сохла і чор­ні­ла, а Оленка роз­кві­та­ла, наче та ружа. І заду­ма­ла вона зве­сти тих дітей зі світу. Одного дня про­га­няє вона сиріт з дому:

⁃ Ідіть на слу­жбу до когось і не вер­тай­стесь. У мене немає чим году­ва­ти таких нероб. 

Взяла Оленка Івасика за руку, запла­ка­ли вони, але нічо­го роби­ти, пішли у світ. 

А мачу­ха та була чарів­ни­цею. Випустила з ліво­го рука­ва чорну воро­ну і нака­за­ла їй поле­ті­ти та вису­ши­ти всі озера, поті­чки, дже­ре­ла і річки, куди підуть сестра з братом. 

Йшли сиро­ти, йшли, Івасик дуже замо­рив­ся і захо­тів пити. Побачив він коров‘ячий слід, а в ньому дощо­ва вода назби­ра­лась, і каже до Оленки: 

⁃ Я нап‘юся, Оленко. 

⁃ Не пий, Івасику, бо ста­неш телятком. 

Далі йдуть і поба­чи­ли свя­ни­чий слід, а в ньому вода. 

⁃ Я вип‘ю цієї води, — каже Івасик. 

⁃ Не пий, бра­ти­ку, бо поро­ся­тком станеш. 

А далі зустрів­ся їм ове­чий слід. І не всти­гла Оленка навіть слова ска­за­ти, як Івасик при­пав до нього і вмить став баранцем. 

Заплакала Оленка:

⁃ Що ж мені тепер роби­ти з тобою?

Зняла свій пояс і веде баран­ця за собою. Йдуть, йдуть, і немає ні села, ні води. Аж дале­ко вгле­ді­ла палац. Підійшла ближ­че — а за пала­цом сад, річка, луги, а на воро­тях сто­їть кра­си­вий царе­вич. Вона в нього проситься:

⁃ Чи не взяли би ви мене на службу? 

Подивився царе­вич, що Оленка дуже вро­дли­ва, і каже:

⁃ Чи не була би ти мені за жінку? Бо ніко­го не маю. 

⁃ Буду. Але за одної умови. Що цей бара­нець буде зав­жди зі мною. Що я буду їсти, хай і він те їсть, де я спа­ти­му, хай і він там спить. 

Так жили вони втрьох, і було їм добре та мирно. Царевич ходив на полю­ва­н­ня, а Оленка з бра­ти­ком- баран­цем зоста­ва­лась вдома. Прала, вари­ла, поряд­ки наво­ди­ла. А мачу­ха питає в чор­ної воро­ни, чи заги­ну­ли діти, і чує, що вони живі та здорові. 

Переоділися мачу­ха-чарів­ни­ця та дочка її так, щоб Оленка їх не впі­зна­ла, і йдуть до пала­цу. Царевич на полю­ван­ні, а сонце при­пі­кає. Чарівниця каже:

⁃ Ходи, Оленко, купатись. 

Прийшли до річки, роз­дя­га­ю­ться. А мачу­ха зайшла ззаду, скру­ти­ла Оленці руки, осо­кою пов‘язала, камі­ню прив‘язала, та й кину­ла в воду

І каже до своєї доньки:

⁃ Тепер ти будеш жін­кою царе­ви­ча. Іди до пала­цу, лягай на Оленчине ліжко, і чекай його. 

Повертається царе­вич з полю­ва­н­ня, а Оленка не вигля­дає його. Заходить до пала­цу, а вона лежить на ліжку чорна, змар­ні­ла, і з люти­ми очиськами. 

⁃ Чого ти так змар­ні­ла, Оленко?

⁃ Я дуже захворіла. 

⁃ Як же тебе врятувати?

⁃ Заріж он того баран­чи­ка і звари мені його печін­ку та серце. 

⁃ Зроблю як скажеш. 

Став царе­вич ножі гостри­ти, а баран­чик в нього проситься:

⁃ Пусти мене з річкою попрощатись. 

⁃ Біжи, прощайся. 

Прибіг Івасик-бара­нець і просить:

⁃ Оленко-сестри­чко, поря­туй мене. Хочуть мене зарі­за­ти, вже й ножі гострять. 

А річка йому відповідає:

⁃ Я тебе вже не поря­тую. Руки мої зв‘язані, і на мені камінь лежить. 

Прибігає назад бара­нець, а на нього вже ніж гострий чекає. 

Івасик знову проситься:

⁃ Пусти мене, царе­ви­чу, ще раз до річки, бо я ще не попрощався. 

Відпустив його царе­вич, а сам крадь­ко­ма пішов за ним. Сховався за кущем і слухає:

⁃ Врятуй мене, Оленко- сестри­чко, бо зараз вже вмру. 

А річка йому Оленчиним голо­сом відповідає:

⁃ Не можу поря­ту­ва­ти тебе, бо руки маю зв‘язані, а на гру­дях важ­кий камінь лежить. 

Почув це царе­вич і гукнув слу­гам нести сіті. Закинули вони сіті в річку і витя­гну­ли Оленку. Розв‘язали руки, зняли камінь з шиї, покро­пи­ли цілю­щою водою, вона й ожила. Питають, що ста­ло­ся. Вона й роз­по­ві­ла все. 

Знчйшли мачу­ху-чарів­ни­цю, зв‘язали її з донь­кою, та й кажуть:

⁃ Прощайтеся з цим світом. 

Почали вони про­си­тись, але царе­вич витя­гнув револь­вер і обох їх вбив. Як вики­ну­ли їх за воро­та, то все вмить роз­кві­тло: сухі дере­ва, квіти та трави. А бара­нець знову став Івасиком.