Українська народна казка «Лисиця та кіт»

Переказ сюжету скорочено

Українська наро­дна казка «Лисиця та кіт» роз­по­від­ає про те, як хитра лиси­ця при­хи­сти­ла ста­ро­го кота, котро­го поки­ну­ли в лісі. Завдяки спри­тно­сті та випад­ко­во­му збігу обста­вин, кіт нага­няє стра­ху на всіх мешкан­ців лісу — від зайця до ведме­дя. Тварини орга­ні­зо­ву­ють обід, щоб задо­бри­ти «стра­шно­го звіра», але ситу­а­ція обер­та­є­ться для них пов­ним хао­сом. Казка вчить, що навіть у слаб­ко­му можна зна­йти силу, а добро­та та вина­хі­дли­вість можуть при­ве­сти до неспо­ді­ва­них успіхів.

Повний текст

У лісі та жила лиси­ця, а біля того лісу та жив собі чоло­вік. У того чоло­ві­ка та був кіт. Він колись добре мишей ловив, а далі, як осліп, так і пере­став. А хазя­їн його жалу­вав. Він не хотів його уби­вать; та завіз його в ліс, та там і поки­нув. Коли — йде лиси­ця та й каже: «Здоров був, Котофей Матвійович! А чого ти при­йшов?» От він і каже: «А що ж, — каже, — мене та мій хазя­їн любив, покіль я бачив, а як я пере­став бачить, так і пере­став мишей ловить, — а колись здо­ро­во ловив, — так він пожа­лів мене вбить та й одвіз в ліс. Мені тепер і при­йшлось про­па­дать». А лиси­ця та й каже: «Стережи мене, Котофей Матвійович, так я тебе буду хлі­бом году­вать». От він і каже: «Добре, сестри­чко-лиси­чко!» Вона йому постро­ї­ла котов­ку і горо­дець чима­лий дала.

От одно­го дня та й при­хо­дить заєць, та й у ту капу­сто­чку — хрим-хрим! А кіт в вікно та на зайця, — та хвіст задрав, та —фр-р‑р!.. Заєць зля­кавсь та й побіг роз­ка­зу­вать медве­дю, вовку і дико­му каба­ну. А медвідь і каже: «Знаєте що? Зробім гре­мі­дан­ський обід, та позо­вім і їх, — так ми, — каже, — йому дамо капут! Я, — каже, — укра­ду у чоло­ві­ка меду, а ти, вовче, украдь сала, а ти, каба­не, нако­пай корі­н­ня, а ти, зайче, позо­веш їх обідать».

От вони наго­то­ви­ли всьо­го, як медвідь казав, а заєць побіг звать. Підійшов під вікно та й каже: «Просимо вашої мило­сті, лиси­чко-сестри­чко з Котофієм Матвіїчем, до нас на обід». Та й маха! А медвідь і каже: «Чи ти ж казав, щоб свої ложки побра­ли?» — «Ох, мені лише­чко, — каже заєць, — я й забувсь!» Та й побіг знов. Підійшов під вікно та й каже: «Та й беріть ложки!» — «Добре, добре», — каже лисиця.

От вони йдуть. Кіт задрав хвіст та зараз до сала: «Мя‑у! Мя‑у!..» А вони зля­ка­лись кота та похо­ва­лись в кущі та й дума­ли, що він каже: «Ма-ло! Ма-ло!», та й кажуть: «А, бісів сину! Ми усім наго­то­ви­ли, а тепер — він один та ще каже: «Мало!» Медвідь же та сидів на дубі, а ті по кущах. От кабан (ска­за­но — свиня!) не уси­дів та й повер­нувсь. Кіт думав, що там миша, та туди: «Фр-р‑р!..» Він з‑під куща та на дру­гий кущ. Вовк ізля­кавсь та від­тіль, та тоді під дуба. Медвідь з дуба — та на кущ… Заєць — від­тіль та навтьоки!

А кіт зоставсь. Сидить та сало їсть, а лиси­ця — мед. Поїли гар­нень­ко собі та й пішли додому.