Українська народна казка «Про липку та зажерливу бабу»

Переказ сюжету скорочено

У казці «Про липку та зажер­ли­ву бабу» укра­їн­сько­го наро­дно­го фоль­кло­ру роз­по­від­а­є­ться про ста­ро­го та стару, які отри­му­ють диво­ви­жні дари від чарів­ної липки. Коли жаді­бна баба постій­но вима­гає все біль­ше — від коня­чки й воза до гро­шей, будин­ку, слуг і навіть влади над людьми — липка, зре­штою, повер­тає все на своє місце, нага­ду­ю­чи геро­ям про важли­вість помір­ко­ва­но­сті і задо­во­ле­н­ня малим. Казка навчає, що жаді­бність може обер­ну­ти­ся проти нас самих.

Повний текст

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже;

— Ти б ста­рий, пішов у ліс та виру­бав липку, щоб було чим протопити.

— Добре,— каже дід. Узяв соки­ру та й пішов у ліс.

Приходить дід до лісу, вибрав липку. Тільки що зама­хнув­ся соки­рою, щоб руба­ти, коли чує — липка каже люд­ською мовою.

— Ой, не рубай мене, чоло­ві­че добрий, я тобі в при­го­ді стану!

Дід з пере­ля­ку і соки­ру опу­стив. Постояв, поду­мав та й пішов додому.

Приходить додо­му та й роз­по­від­ає про свою при­го­ду. А баба й каже:

— От який же ти дурень. Піди зараз же до липки та попро­си коня­чку з возом. Хіба ми ще не нахо­ди­лись з тобою?

— Та як так, то й так,— каже дід. Надів шапку та й пішов.

Приходить до липки та й каже:

— Липко, липко, каза­ла баба, щоб ти дала нам коня­ку з возом.

— Добре,— каже липка,— іди додому.

Прийшов він додо­му, а біля хати сто­їть віз, і коня­чка біля його прив’язана.

— Бач, ста­рий,— каже баба,— тепер і ми люди. От тіль­ки хата наша от-от зава­ли­ться. Піди, ста­рень­кий, попро­си ще й хату. Може, дасть.

Пішов дід до липки, попро­сив і хату. «Добре,— каже липка,— іди додому».

Приходить дід до двору і не пізнає: замість ста­рої хати сто­їть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.

— А що, ста­рий, якби ти попро­хав ще й худо­би та птиці. Тоді, зда­є­ться, вже й нічо­го нам не треба.

Пішов дід до липки, попро­сив худо­би і птиці. «Добре,— каже липка,— іди додому».

Приходить дід і не нара­ду­є­ться. Повен двір худо­би і птиці.

— Ну, тепер уже нам більш нічо­го не треба,— каже дід.

— Ні, ста­рень­кий, ще піди попро­си й грошей.

Пішов дід до липки і попро­сив гроші. «Добре,— каже липка,— іди додому».

Приходить дід, а баба сидить за сто­лом і золо­ті гроші в купки складає.

— Треба,— каже,— ще, щоб усі люди боя­ли­ся, бо ми ж бага­чі. Піди, ста­рий, до липки, попро­си, нехай зро­бить так, щоб нас усі люди боялись.

Пішов дід до липки, попро­хав дід липку, щоб так зро­би­ла. «Добре,— каже липка,— іди додому».

Прийшов дід додо­му, а там у них повно вій­ська та полі­ції, і все їх охо­ро­ня­ють. Але ста­рій і цього мало.

— Що ж,— каже вона,— треба ще, щоб усі люди в селі були наши­ми батра­ка­ми, бо чого ж нам біль­ше хоті­ти — все ж у нас є.

Пішов дід до липки та й про­сить, щоб зро­би­ла вона так. Довго мов­ча­ла липка, а потім каже: «Іди додо­му, зро­блю ще вам останнє».

Приходить дід додо­му, аж глядь: нічо­го нема, сто­їть та сама стара хата і баба коло неї. Так пока­ра­ла липка за те, що нена­жер­ли­ва баба хоті­ла людей батра­ка­ми зробити.