Українська народна казка «Про ченця»

Переказ сюжету скорочено

У одно­му мона­сти­рі жив чер­нець відо­мий своєю бого­міль­ні­стю та суво­рим дотри­ма­н­ням посту. Проте одно­го разу у піст його пере­мо­гла спо­ку­са, і він вирі­шив зва­ри­ти яйце на сві­чці у своїй келії. Несподівано до нього заві­тав ігу­мен, якого дуже зди­ву­ва­ла така кар­ти­на. Чернець виправ­до­ву­вав­ся, зви­ну­ва­чу­ю­чи чорта, що, мов­ляв, той навчив його цій хитро­сті. У цей момент чорт у жар­тів­ли­вій мане­рі під­су­му­вав: «Та бре­шеш, я сам учусь у тебе!» Комічна ситу­а­ція висмі­ює люд­ські слаб­ко­сті, обрам­ле­ні у доте­пну наро­дну казку.

Повний текст

Десь в одно­му мона­сти­рі — от так як би в Лубнах або що — був собі чер­нець. І такий же то бого­міль­ний та пісниковий[1] чер­нець, тіль­ки покло­ни б’є та богу моли­ться. Сказано: живий до Бога лізе! А тов­стий такий, як груба…

От раз у піст, на пер­шім там тижні чи що, сидить він у себе в келій­ці, читає боже слово. От читає — та й заба­жа­лось йому скоромини…[2] Так зама­ну­ло­ся, так — що пробі! А в піст, зві­сно, де ти в мона­сти­рі ско­ро­ми­ни візьмеш? От він нудив­ся-нудив­ся, а далі й думає: «Може, од масни­ці що-небудь зоста­ло­ся — пошу­каю». Та й поліз у шафку. (А в них у кожно­го в келій­ці є шафка, там у них усьо­го, чого душа заба­жає: і напи­тків, і наїд­ків.) Коли туди — аж там яйце. Він так зра­дів, наче свя­че­ної паски з’їв на Великдень! «Ну що ж? — думає,– як його сире яйце їсти?» А зва­ри­ти ніде. Він і наду­мав: «Спечу на сві­чці!» Узяв вирвав з голо­ви воло­син­ку, пере­по­ясав те яйце — давай пекти. Тільки що на сві­чку, а двері — рип: вхо­дить ігумен[3]… (А ігу­мен у них був чоло­вік дуже побо­жний.) Як поба­чив, що таке в піст чер­нець робить, то аж від­ско­чив: своїм очам не вірить!

А далі:

– Калугирю,– каже,– що це ти робиш?

А той і не чує…

– Калугирю, Калугирю!..

Той гля­нув, аж ігумен…

– Що це ти робиш?

– Попутав,– каже,– отче ігу­мен, лука­вий попутав!..

– Що ж ти це робиш, бого­от­сту­пни­ку? — мовить ігу­мен.– Признавайся!..

– Яйце печу, свя­тий отче, яйце… Він (чорт) мене під­вів — бодай йому ні дна ні покри­шки — він пока­зав, як і пекти…

А чорт з‑за коми­на ріжки виткнув:

– Та бре­шеш,– каже,– я оце сам учусь в тебе, як його пекти!

– Ну-ну, мовчи, бісів сину,– каже чер­нець,– коли тебе не питають…

[1] Пісниковий — той, хто суво­ро дотри­му­є­ться посту.
[2] Скоромина — м’я­сна, моло­чна їжа, забо­ро­не­на цер­ков­ни­ми пра­ви­ла­ми у пісні дні.
[3] Ігумен — упра­ви­тель чоло­ві­чо­го мона­сти­ря у пра­во­слав­ній церкві.