Українська народна казка «Хитрий кіт та миші»

Переказ сюжету скорочено

У цій доте­пній укра­їн­ській казці роз­по­від­а­є­ться про кмі­тли­во­го кота, який хитрі­стю здо­був пере­мо­гу над миша­ми. Спершу сірень­кі гри­зу­ни пере­ста­ли вихо­ди­ти зі своїх нір, від­чув­ши небез­пе­ку. Але коли вони поба­чи­ли, що кіт висить неру­хо­мо, поду­ма­ли, що його біль­ше немає, і вла­шту­ва­ли раді­сне свято. Проте, одна стара й мудра миша засте­рі­га­ла їх бути обе­ре­жни­ми. Чи послу­ха­ю­ться моло­ді мише­ня­та її пора­ди? Ця повчаль­на казка нага­дує, що надмір­на само­впев­не­ність і лег­ко­ва­жність можуть обер­ну­ти­ся непри­єм­но­стя­ми, а справ­жня мудрість — у передбачливості.

Повний текст

Один чоло­вік мав лагі­дно­го кота, який ніко­ли не робив шкоди. Не дасть хазя­їн їсти — Мурко прой­де біля ласо­щів, навіть не гля­нув­ши. Словом, тіль­ки одни­ми миша­ми сму­га­стик і жив.

Спочатку полю­ва­ло­ся добре, оскіль­ки гри­зу­нів роз­пло­ди­ла­ся сила-силен­на. Та й сірень­кі кота за воро­га не вва­жа­ли. Проте з часом малень­кі поча­ли боя­тись і з нірки не пока­зу­ва­ли­ся. Виткнуть голів­ки, обдив­ля­ться нав­кру­ги й лише тоді вила­зи­ли. А зачув­ши котя­чий дух, мер­щій хова­ли­ся. Тому мислив­цю дово­ди­ло­ся хитру­ва­ти. Іноді вда­вав сон­но­го, а іноді про­си­джу­вав цілий день біля нірки, чека­ю­чи, доки не з’являться сіренькі.

Та якось мур­ко­тун­чик не впі­ймав жодної миші. Угледів тоді біля нори хво­ро­сти­ну, що стир­ча­ла зі стрі­хи, та вче­пив­ся в неї пере­дні­ми лапа­ми. Цієї хви­ли­ни моло­да мишка вису­ну­ла голо­ву й поба­чи­ла, що кіт висить. Повернувшись додо­му, роз­по­ві­ла родичам:

– Друзі! Я при­не­сла таку нови­ну, що раді­ти­ме­мо й веселитимемося…

– Що ста­ло­ся? — запи­ту­ва­ли подруги.

– Уявляєте, нашо­го воро­га пові­си­ли! Тепер гуля­ти­ме­мо скрізь вільно.

Гризуни поча­ли вити­ка­ти­ся з нори й поти­хень­ку набли­жа­ти­ся до кота. А стара миша, що за життя позна­йо­ми­ла­ся не з одні­єю хале­пою, нака­зу­ва­ла нерозумним:

– Не ходіть дале­ко, бо наду­рить вас! Знаю такі хитро­щі. Може, висить там без мотуз­ки… Стережіться!

Мишенята не послу­ха­ли­ся ста­рої, пови­ла­зи­ли на подвір’я й на радо­щах заспі­ва­ли, що позбу­ли­ся люто­го воро­га. Одна з них, най­пруд­кі­ша та най­ві­два­жні­ша, бли­зень­ко під­сту­пи­ла до сму­га­сти­ка й поча­ла пища­ти віршик:

Жив Мурко,
Та був дурко,
Кіт сибір­ський,
Зріст бага­тир­ський;
Із сірим хутром,
З туре­цьким вусом;
Був він ска­же­ний,
На кра­діж­ках наві­же­ний,
За те, мабуть, і повішений.

Радійте, миші,
Радійте, пацю­ки,
І вся наша при­ро­да,
Настала тепер свобода!

Не всти­гла ора­тор­ка скін­чи­ти вір­ши­ка, як кіт ожив, миттю кинув­ся до здо­би­чі й ну лови­ти! Потім сів біля нірки сте­рег­ти сірень­ких, аби не всти­гли схо­ва­ти­ся. Зрозуміли тоді миші, що тако­го хитро­го воро­га ніяк не позбу­де­шся, та й пере­бра­ли­ся до іншо­го місця.