Українська народна казка «Калиточка»

Переказ сюжету скорочено

Казка «Калиточка» роз­по­від­ає про чоло­ві­ка, який, слу­ха­ю­чи свою дру­жи­ну, вирі­шує вимі­ня­ти їхніх волів на коня. Здійснюючи числен­ні обмі­ни, чоло­вік зре­штою повер­та­є­ться додо­му з поро­жньою кали­ткою. Однак його дру­жи­на мудро й тер­пля­че реа­гує на кожний новий обмін, раді­ю­чи малим радо­щам, які вони можуть при­не­сти. Наприкінці казки добро­ду­шність та вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня подруж­жя вина­го­ро­джу­ю­ться неспо­ді­ва­ним подарунком.

Повний текст

Був собі чоло­вік та жінка, і була у них пара волів, а у їх сусі­ди — віз. Ото як при­йде неді­ля або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й їде чи до цер­кви, чи у гості, а на другу неді­лю — дру­гий, та так і поді­ля­лись. От жінка того чоло­ві­ка, чиї воли, раз йому і каже:

— Поведи воли та про­дай, спра­ви­мо собі коня та повоз­ку, буде­мо самі до цер­кви та до роди­чів їзди­ти. Та ще, бач, сусі­да свого воза не годує, а нам волів треба годувати.

Чоловік нали­гав воли і повів. Веде доро­гою, аж ось дога­няє його чоло­вік конем.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це воли ведеш?

— Продавать.

— Поміняй мені за коня.

— Давай.

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав неда­ле­ко і зустрі­чає чоло­ві­ка, що жене корову:

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти їдеш?

— Коня продавать.

— Поміняй мені на корову.

— Давай!

Поміняв і веде доро­гою, аж на полі пасу­ться свині та вівці. Зговорився він, вимі­няв коро­ву на свиню, а потім на вівцю і поспі­шає додо­му. Овечка гарна, аж де не візьмись роз­ли­лась вели­ка ріка, а на ній види­мо-неви­ди­мо гусей. Підійшов він ближ­че, роз­ба­ла­кав­ся з людьми, вимі­няв вівцю на гуску, та й пішов понад річкою, і зайшов у село. Аж стрі­чає жінку, а та:

— Здоров!

— Здорова!

— А помі­няй мені на півня гуску!

— Давай!

Помінялись. Іде далі, аж ось дога­няє його чоловік:

— На продаж?

— Еге!

— А помі­няй мені на калиточку.

— Давай!

Виміняв за півня кали­то­чку й поспі­шає додо­му. Аж тут тобі річка роз­ли­лась. На бере­зі сто­їть пере­віз, плату беруть, а в нього ж ні копієчки.

— А пере­ве­зе­те мене? Дам калиточку.

— Сідай!

Переїхав на дру­гий берег.

А там та сто­я­ла валка чума­ків. Як роз­пи­та­ли ж вони його, за що він вимі­няв кали­то­чку, смі­ю­ться з нього.

— Що тобі,— кажуть,— жінка за це зробить?

— Аж нічо­го! Скаже, слава богу, що хоч сам живий вернувся.

Та й поби­лись об заклад. Коли скаже жінка так, то чума­ки одда­дуть йому два­над­цять маж хури із батіж­ка­ми. Зараз оді­бра­ли одно­го з себе і посла­ли його до баби. От той приходить.

— Здорові!

— Здоров!

— А ти не чула про свого старого?

— Ні, не чула.

— Він воли на коня проміняв.

— От добре, возик недо­ро­го сто­їть, як-небудь зберемось.

— Та й коня про­мі­няв на корову.

— Це ще й краще, буде у нас молоко.

— Та й коро­ву про­мі­няв на свиню,

— І то добре, будуть у нас поро­ся­тка, а то чи загов­ля­ти, чи роз­гов­ля­ться — все треба купити.

— Та й свиню про­мі­няв на вівцю.

— І це добре, будуть ягня­тка та вов­но­чка, буде що у мене у спа­сів­ку прясти.

— Та й вівцю про­мі­няв на гуску.

— І це добре, будут у нас кра­ша­но­чки та пір’я.

— Та й гуску про­мі­няв на півня.

— О, це і ще краще, півень ранень­ко спів­а­ти­ме та нас до робо­ти будитиме.

— Та й півня про­мі­няв на калиточку.

— І це добре, буде­мо, де хто заро­бить — чи він, чи я, в кали­то­чку складати.

— Та він і кали­то­чку за пере­віз віддав.

— Ну що ж, слава богу, що хоч сам живий вернувся.

Так тим чума­кам нічо­го роби­ти, від­да­ли йому два­над­ця­те­ро маж.