Переказ сюжету скорочено
Ця захоплива казка розповідає про відвагу і самопожертву воїна Якуми, який ризикнув життям, аби врятувати своє плем’я агуаруна від жахливої анаконди. Легенда про велетенську змію, що тероризувала ліс і наводила страх на всіх живих істот, передає боротьбу людини з невідомим і незламну волю до перемоги. Якума, озброєний лише ножем та сміливістю, зумів здолати могутнього супротивника, хоч і заплатив за це своїм життям. Його подвиг залишився в пам’яті племені, а темне озеро стало символом перемоги та втрати водночас.
Повний текст
Давно колись на плем’я агуаруна упало справжне лихо. Серед високого лісу в озері з темною водою, що не мало ні приток, ні витоків, поселився велетенський удав. Відлюдне й похмуре озеро, в якому ледве віддзеркалювалися дерева, й так було моторошне. А вже удав – такий величезний, якого не бачив світ, — наганяв на всіх справжній жах, коли визирав з води. Зрозуміло, що агуарунцям доводилося віч-на-віч зустрічатися з водяною змією, яку ми, освічені білі люди, називаємо анакондою. Ми можемо прострелити гнучке зміїне тіло чи прохромити його. А коли вже не пощастило й ти попався в залізні обійми, тоді вчепися в змію, мов тигр, або натисни пальцями їй на очі. Змії уникають зубів дужих звірів, обминають пастки, які розставляють люди. Агуарунці заганяли в анаконду отруєні стріли, не раз бралися за гарпун. І як тільки не намагалися перемогти напасницю! Але в таємничому далекому озері з темною водою знов і знов зʼявлялась анаконда, перед якою тремтіло все плем’я агуаруна. Вона була довжелезна. Переказували, що, простягшись через усе озеро, наполовину занурена у мулку глибінь, вона ще й піднімала решту тіла так, що над поверхнею води висувалася плямиста сіра голова, а на ній, мов два відшліфовані коштовні камені, горіли очі. Стулена округла паща скидалась на панцир гігантської черепахи, коли ж анаконда роззявляла її, паща була глибока, аж чорна. Сичання змії чулося далеко навкруги, пливучи, вона збурювала воду в озері так, ніби то була бурхлива річка. Лісом анаконда проповзала, мов напасть. На смерть перелякані звірі не наважувалися навіть поворухнутись, і змія
ковтала їх без ліку.
Чого тільки не вигадували проти неї люди. Отруювали стріли соком кураре, зазубрювали списи і гарпуни, але все марно. Шкіра плазуна була така грубезна, що дротики проти цього лісового чудовиська здавалися дрібненькими риболовними гачками, а списи й гарпуни також були йому немов тонкі рибʼячі кісточки. Тож ніхто не зважувався ставати до боротьби із змією сам на сам. Лиховісна анаконда була занадто могутня, не вистояв би проти неї ні звір, ні людина. Агуарунці не могли більше боротись. Непорушні зміїні очі паралізували селище. Доводилося визнати: змія непереможна. Після наскоків вона поверталася до свого озера і спочивала кілька днів, та ніхто не наважувався піти туди. Страхом віяло від таємничого озера. Увесь ліс остерігався анаконди. Навіть дерева й ті боялись лютої змії.
Спустошуючи від усього живого щораз нові ділянки сельви, вона все ближче посувалася до незахищеного селища агуарунців, де жив воїн на імʼя Якума. Цей відважний мешканець лісу був дужий, спритний і меткий. Він однаково вправно володів будь-якою зброєю, ні людина, ні звір ще ніколи не перемогли його. Якума вирішив стати на двобій із анакондою. Він замісив глину з попелом дерева, щоб вона стала твердіша, і намазав собі голову й тулуб. На одній руці він прикріпив ніж на шкіряній підкладці. Отак убраний і озброєний, Якума подався в ліс і прийшов на берег озера. Він рішуче спустився на воду в маленькому човнику, проте не заплив дуже далеко, бо побачив зміїну голову з хижими сяючими очиськами. Змія застигла. Її потурбували! Хтось насмілився порушити її спокій! До того ж вона була вже голодна… Анаконда роззявила пащу, потяглась до Якуми і проковтнула його. Тоді він скинув лати з глини й дерева, підняв ніж і вдарив анаконду в серце. (Воно було таке велике, що бухкало, мов у барабан.) Змія ослабла, проте не відразу, бо анаконди вмирають поволі. Тоді Якума напружився, визволився з її нутра і, знеможений, уплав дістався до берега.
Він не міг прожити довго, бо був скалічений… Так загинула найбільша й найстрашніша анаконда, але найсміливіший воїн агуарунців також помер, хоч і вийшов переможцем.
Все це сталося дуже давно, ніхто не знає, скільки часу відтоді минуло. Не стане місяців, щоб виміряти старовинність цієї історії…
Коли якийсь агуарунець після того приходив на берег темного озера, він кричав, кидав гарпун і оглядався на всі боки. Та анаконда більше не зʼявлялася в тих краях.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
