Українська народна казка «Заповіт старої миші»

Переказ сюжету скорочено

«Заповіт ста­рої миші» — це зво­ру­шли­ва та мудра укра­їн­ська наро­дна казка про трьох мише­нят, яким мати зали­шає у спа­док голов­ку сиру, короб­ку печи­ва… і вла­сні сили. У казці кожен з геро­їв оби­рає свій шлях: один — спо­ку­су сиром, дру­гий — насо­ло­ду солод­ким, а тре­тій, зда­ва­ло­ся б, обді­ле­ний, покла­да­є­ться лише на свої зубки та пра­цьо­ви­тість. Ця куме­дна й водно­час гли­бо­ко повчаль­на істо­рія пока­зує, що най­цін­ні­шим спад­ком є не мате­рі­аль­ні речі, а розум, вмі­н­ня пра­цю­ва­ти та уни­ка­ти небез­пе­ки. А ще нага­дує: не кожна “дру­жба” — щира, осо­бли­во якщо це дру­жба з котом.

Повний текст

Колись давно, не за нашої пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жила Стара Велика Миша і було в неї троє дітей. Вона була дуже бідна і мала лише голов­ку сиру і короб­ку печи­ва, яку забу­ла одна пова­жна пані.

Стара Велика Миша захво­рі­ла і від­чу­ла, що поми­рає. Вона покли­ка­ла до себе своїх трьох дітей, Сіру Мишку, Пищика і Пухнастого Хвостика.

– Діти, – ледве про­мо­ви­ла мати, – я поми­раю і хочу роз­ді­ли­ти між вами своє багат­ство. Сіра Мишко, тобі я запо­від­аю вели­ку голов­ку сиру, саме ту, що лежить у вітри­ні крам­ни­ці нашо­го хазя­ї­на. Тобі, Пищику, короб­ку печи­ва, котру забу­ла одна пова­жна пані. Пухнастий Хвостику, мені дуже шкода, але зов­сім немає чого тобі зали­ши­ти. У тебе є гострі кіг­ти­ки і міцні зубки, спо­ді­ва­ю­ся, що ти не пропадеш.

Сказавши це, Велика Миша зітхну­ла і повер­ну­лась до стіни, щоб не бачи­ти, як пла­чуть діти.

Коли вона помер­ла, мише­ня­та похо­ва­ли її, але довго не горю­ва­ли, а роз­бі­гли­ся по своїх нір­ках. Сіра Мишка, забрав­ши свою сім’ю, пере­се­ли­ла­ся у вітри­ну крам­ни­ці, де лежав сир, який дістав­ся їй у спа­док. Уся роди­на поча­ла буду­ва­ти у ньому покої та сходи до них.

Усім відо­мо, що миші дуже полю­бля­ють сир. Тому кожно­го дня зни­кав вели­кий шма­ток сиру. І одно­ча­сно зни­ка­ли пово­лі збу­до­ва­ні при ньому покої і сходи.

Мишенята так захо­пи­ли­ся своїм спад­ком, що навіть забу­ли про кота, який жив поруч і чекав слу­шної наго­ди, щоб їх з’їсти.

Через тиждень від багат­ства Сірої Мишки нічо­го не зали­ши­ло­ся. Сім’я добря­че поглад­ша­ла, а житло без­слі­дно зни­кло. Кіт давно хотів уже пола­су­ва­ти сім’єю Сірої Мишки і тому запро­по­ну­вав їй свою гостин­ність. Сіра Мишка, коли ще була зов­сім малень­кою, не слу­ха­ла Старої Миші і тому не знала, що дру­жи­ти з котом дуже небез­пе­чно. Тільки-но вони пере­бра­ли­ся жити до кота, про них біль­ше ніхто нічо­го не чув.

Пищик також думав лише про свій спа­док. Він так захо­пив­ся печи­вом, що й не помі­тив, як роз­тов­стів. Хотів вибра­ти­ся з короб­ки, але так і не зміг. Кіт сма­чно пола­су­вав іще одним мишеням.

А Пухнастий Хвостик був розум­ним і тру­до­лю­би­вим. Не мав багат­ства, але в нього були гострі кіг­ти­ки і міцні зубки.

Він позна­йо­мив­ся з Мишкою Шкряботушкою і разом з нею побу­ду­вав собі зати­шну нірку і жив дуже щасли­во. А кіт не може їх зна­йти і до цього часу.

Діти, якщо ви зна­є­те, де живе Пухнастий Хвостик, будь ласка, не кажіть про це коту.