Українська народна казка «Похорон»

Переказ сюжету скорочено

У гумо­ри­сти­чній укра­їн­ській казці «Похорон» роз­по­від­а­є­ться про хитро­го мужи­ка Гаврила, який пра­гне похо­ва­ти свого соба­ку Рябка, як справ­жньо­го хри­сти­я­ни­на. Задля цього він домов­ля­є­ться з попом та навіть пере­ко­нує архи­рея освя­ти­ти цапа. Зі смі­шни­ми діа­ло­га­ми, вига­дли­ви­ми хитро­ща­ми і забав­ни­ми ситу­а­ці­я­ми, ця казка висмі­ює люд­ські слаб­ко­сті й нага­дує, як легко можна під­да­ти­ся спо­ку­сі зара­ди грошей.

Повний текст

Був у бага­то­го Мужика Гаврила пес Рябко. Узяв той пес та й здох. Ну, мужик хоче його похо­ва­ти, як хри­сти­я­ни­на, бо пес йому добре служив.

От іде він до попа та й каже:

— Хочу я свого пса рябо­го похо­ва­ти, як хри­сти­я­ни­на старого.

Піп каже:

— Що ти, Гаврило, зду­рів,— пса рябо­го похо­ва­ти, як хри­сти­я­ни­на ста­ро­го? Ти що, хочеш моїх дітей посиротити?

Але Гаврило нічо­го — ходить по хаті, про­мов­ляє до попа словами:

— Ваша голо­ва не пуста, та й моя не поро­жня, зро­би­ти все можна, маю гро­шей черес — буде похо­ва­ним мій пес.

Ці слова про­мов­ляє і черес гро­шей виси­пає. Як ті гроші піп заба­чає, аж слин­ку лигає, аж попа хво­ро­ба нападає.

Бере він ті гроші, хапає, а сам Гаврила радить-научає:

— Роби, Гавриле, малу домо­вин­ку, ніби на малу дитин­ку, буду щось діяти, буде­мо пса ховати.

Іде Гаврило додо­монь­ку, робить домо­ви­нонь­ку, ніби на малу дити­нонь­ку. Беруть вони вдвох з попом пса рябо­го та й хова­ють, як хри­сти­я­ни­на ста­ро­го. Гаврило радий, і піп радий.

Але про­йшло трохи часу, сусі­ди бачать, що то не чоло­вік похо­ва­ний, бо всі в бага­ча живі, а тіль­ки пса нема; то то вже видно, що пса поховали.

Взяли та й напи­са­ли жало­бу до архи­рея: так і так, пса рябо­го піп похо­вав, як хри­сти­я­ни­на старого.

Архирей тоді:

— Як так? Я йому!..

Та й напи­сав у село, що приїде.

Злякався піп, тру­си­ться, до Гаврила йде, свариться:

— Що ти зро­бив, ти мої діти поси­ро­тив! А Гаврило йому:

— Нічого, батю­шко, ваша голо­ва не пуста, і моя не поро­жня, все зро­би­ти можна.

Тоді він коня сідлає, черес гро­шей наси­пає, до архи­рея виру­шає і цапа рога­то­го на мотуз­ку з собою заби­рає. Заходить до вла­ди­ки, двері від­чи­няє і так промовляє:

— Владиче, вла­ди­че, висвя­ти мені цапа рога­то­го на попа кудлатого.

Архирей як роз­сер­ди­ться, як зату­пає ногами:

— Як ти смієш мене так про­си­ти, щоб з цапа попа зробити?!

Але Гаврило не пло­шає, черес гро­шей виймає, на стіл виси­пає. Він гроші виси­пає, а архи­рея вже хво­ро­ба роз­би­рає. Бере він гроші, ховає, а цапа садов­ляє, постри­гає, на попа його посвя­щає. Та ще й каже:

— Стрижіть його зрід­ка та й не пускай­те до дідь­ка. Гаврило рад, і архи­рей рад.

Ну, але при­хо­дить час архи­рею в село їхати. Приїжджає він у село, йде до цер­кви і став там під сті­ною. А піп у цер­кві пра­вить. Архирей думає, що піп не знає про цапа. Але піп знає та й пра­вить і співає:

Ви кури­те люль­ку,
Я нюхаю таба­ку.
Ви висвя­ти­ли цапа на попа,
А я похо­вав соба­ку.
Ви не винні,
Я не ви-и-и-не-е-е-ен!
А дяк йому в тон з клиросу:

Господи поми­луй,
Господи поми­луй,
Господи поми­луй,
А‑а-мінь!
А люди нічо­го не зна­ють і хрестяться.

Ну, тоді архи­рей зля­кав­ся та й ска­зав людям:

— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш похо­вав не пса рябо­го, а хри­сти­я­ни­на старого.

Та з тим з села і поїхав.