Переказ сюжету скорочено
Одного ранку їжак вирушив на поле подивитися, як ростуть його буряки та морква. Там він зустрів зайця, який почав глузувати з нього через короткі лапки. Ображений, але мудрий їжак вирішив провчити задаваку та запропонував йому змагання наввипередки. Заєць не міг повірити в таку сміливість, але прийняв виклик. Однак їжак мав хитрий план — він разом із їжачихою обдурив зайця, і той, виснажившись від безкінечних забігів, визнав свою поразку. Ця весела українська казка вчить, що не завжди сила та швидкість перемагають — іноді розум і кмітливість важливіші.
Повний текст
Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе:
– А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.
Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.
– О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!
– А ти, — заєць йому, — усе кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!
Їжак здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його, й діда лихим словом пом’янули.
От він зайцеві й каже:
– Ти мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!
Заєць як зарегоче:
– Ти? Наввипередки? Зі мною?!
А їжак спокійно:
– А так, із тобою.
– Ну, добре, — засміявся заєць. — Давай бігти.
– Ні, — каже їжак, — ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.
А заєць тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти — краще бігтиму». Та й пішли кожен до своєї хати.
Приходить їжак додому та й каже до жінки:
– Знаєш, жінко, який мені клопіт?
– Який, чоловіче?
– Мушу із зайцем бігати наввипередки. — Та й розказує все, як було.
– То це ти берешся перегнати зайця?! — аж зойкнула їжачиха.
– Помовчи, жінко, — мовить їжак, — якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.
Ідуть вони, а їжак і вчить свою жінку:
– Як прийдемо на ниву, то ти станеш із цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»
– Добре! — мовила їжачиха.
Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:
– Ну, я вже готовий!
- То біжімо!
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:
– Раз, два, три!
Побігли. Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився.
Прибігає заєць у кінець ниви, а там їжачиха:
– Я вже тут!
– Ей, — каже заєць. — Ану біжімо ще раз!
Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:
– Ого-го! А я вже давно тут чекаю!
– Ти дивися! Ану біжімо ще раз!
Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то була, ви знаєте, їжачиха!).
Побіг ще раз — а там їжак:
– А я вже тут!
Знов кинувся заєць бігти. Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви — підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.
– Ніколи не треба сміятися зі слабшого, — сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
