Українська народна казка «Яка любов найліпша»

Переказ сюжету скорочено

Ця укра­їн­ська наро­дна казка роз­по­від­ає про мудрість і зна­че­н­ня справ­жньої любо­ві. Поганий цар, бажа­ю­чи дізна­ти­ся, як силь­но дочки люблять його, викли­кає їх до себе і задає кожній важли­ве пита­н­ня. Кожна з дочок порів­нює свою любов до батька з різни­ми реча­ми: стар­ша — з вином, сере­ду­ща — з хлі­бом, а най­мо­лод­ша — з сіллю. Цар не розу­міє зна­че­н­ня від­по­віді най­мо­лод­шої дочки й вига­няє її. Згодом він дізна­є­ться, яку важли­ву роль віді­грає сіль у житті, і розу­міє помил­ку. Ця казка нага­дує про те, що справ­жня любов — це не зав­жди те, що можна поба­чи­ти на пер­ший погляд, але те, що справ­ді необ­хі­дне для щастя.

Повний текст

Жив пога­ний цар. Було в нього три дочки. Раз він захо­тів дізна­ти­ся, як вони його люблять. Покликав до себе та й каже:

— Як ви мене любите?

— Я люблю вас так, як цукор, — ска­за­ла старша.

— А я так, як хліб, — від­по­ві­ла середульша.

— А я так, як сіль, — про­мо­ви­ла третя.

Розізлився цар на меншу дочку і вигнав її з дому.

Пішла бідна дів­чи­на пла­чу­чи поля­ми і ліса­ми. Ходить по світу та не знає, де голо­ву при­хи­ли­ти. Стріла вона стару жінку.

— Чого ти пла­чеш? — питає та.

— Мене батько про­гнав з дому.

— А чого прогнав?

Розказала дів­чи­на все, а жінка й каже:

— Не плач, не жури­ся! Іди до мого брата, будеш у нього добре жити.

— А як я його знайду?

— Легко. Пройдеш у ліс, поба­чиш вели­ке озеро, а там кра­сну хату. На лави­ці буде сиді­ти мій брат.

Пішла дів­чи­на у ліс. Побачила вели­ке озеро, коло озера — хатку, а біля неї чоловіка.

— Чи не взяли б ви мене до себе слу­жи­ти? — спи­та­ла вона.

— А чого ж не взяти? Служниця мені потрібна.

Так дів­чи­на зоста­ла­ся в нього жити. Якось вона прала одежу в озері та й загу­би­ла пер­стень. А він для неї був дорогий.

До того озера ходив купа­ти­ся цар­ський син. Побачив він пер­стень, узяв і думає: «Чий же він може бути? Хто його загубив?».

Зайшов принц до хати в лісі, диви­ться, а там сидить дів­чи­на гарна-пре­гар­на, тіль­ки сумна.

— Чого ти суму­єш? — спи­тав принц.

— Як же мені не суму­ва­ти, коли я пер­стень загубила.

Принц вийняв пер­стень, одя­гнув на палець, а вона з радо­сті аж засміялася.

— Ходімо зі мною, — ска­зав він, — ти моя суджена!

Тут обі­звав­ся хазяїн:

— Підожди, я тобі за добру робо­ту маю заплатити.

Поклали слуги на віз уся­ко­го добра. Повінчалися моло­ді і покли­ка­ли на весі­л­ля бага­то людей. Прийшов і пога­ний цар. Наказала моло­да при­го­ту­ва­ти для царя несо­ле­ну їжу і пода­ти на стіл.

— Що це таке? Чого воно не соле­не? — закри­чав він.

Молода піді­йшла до батька і каже:

— Світлий царю! Ви не люби­те несо­ле­ну їжу? А чи пам’ятаєте, як свою дочку вигна­ли, бо вона ска­за­ла, що любить вас так, як сіль?

Тільки тоді цар впі­знав свою дочку. Став він про­си­ти пробачення.

Летів сивий горо­бець, а цій казо­чці — кінець!