Переказ сюжету скорочено
Ця українська народна казка розповідає про мудрість і значення справжньої любові. Поганий цар, бажаючи дізнатися, як сильно дочки люблять його, викликає їх до себе і задає кожній важливе питання. Кожна з дочок порівнює свою любов до батька з різними речами: старша — з вином, середуща — з хлібом, а наймолодша — з сіллю. Цар не розуміє значення відповіді наймолодшої дочки й виганяє її. Згодом він дізнається, яку важливу роль відіграє сіль у житті, і розуміє помилку. Ця казка нагадує про те, що справжня любов — це не завжди те, що можна побачити на перший погляд, але те, що справді необхідне для щастя.
Повний текст
Жив поганий цар. Було в нього три дочки. Раз він захотів дізнатися, як вони його люблять. Покликав до себе та й каже:
— Як ви мене любите?
— Я люблю вас так, як цукор, — сказала старша.
— А я так, як хліб, — відповіла середульша.
— А я так, як сіль, — промовила третя.
Розізлився цар на меншу дочку і вигнав її з дому.
Пішла бідна дівчина плачучи полями і лісами. Ходить по світу та не знає, де голову прихилити. Стріла вона стару жінку.
— Чого ти плачеш? — питає та.
— Мене батько прогнав з дому.
— А чого прогнав?
Розказала дівчина все, а жінка й каже:
— Не плач, не журися! Іди до мого брата, будеш у нього добре жити.
— А як я його знайду?
— Легко. Пройдеш у ліс, побачиш велике озеро, а там красну хату. На лавиці буде сидіти мій брат.
Пішла дівчина у ліс. Побачила велике озеро, коло озера — хатку, а біля неї чоловіка.
— Чи не взяли б ви мене до себе служити? — спитала вона.
— А чого ж не взяти? Служниця мені потрібна.
Так дівчина зосталася в нього жити. Якось вона прала одежу в озері та й загубила перстень. А він для неї був дорогий.
До того озера ходив купатися царський син. Побачив він перстень, узяв і думає: «Чий же він може бути? Хто його загубив?».
Зайшов принц до хати в лісі, дивиться, а там сидить дівчина гарна-прегарна, тільки сумна.
— Чого ти сумуєш? — спитав принц.
— Як же мені не сумувати, коли я перстень загубила.
Принц вийняв перстень, одягнув на палець, а вона з радості аж засміялася.
— Ходімо зі мною, — сказав він, — ти моя суджена!
Тут обізвався хазяїн:
— Підожди, я тобі за добру роботу маю заплатити.
Поклали слуги на віз усякого добра. Повінчалися молоді і покликали на весілля багато людей. Прийшов і поганий цар. Наказала молода приготувати для царя несолену їжу і подати на стіл.
— Що це таке? Чого воно не солене? — закричав він.
Молода підійшла до батька і каже:
— Світлий царю! Ви не любите несолену їжу? А чи пам’ятаєте, як свою дочку вигнали, бо вона сказала, що любить вас так, як сіль?
Тільки тоді цар впізнав свою дочку. Став він просити пробачення.
Летів сивий горобець, а цій казочці — кінець!
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
