Казка Мар’яни Савки “Про Старого Лева”

Переказ сюжету скорочено

Казка Мар’яни Савки “Про Старого Лева” розповідає про доброго старого Лева, який об’їздив пів світу, проте знайшов своє місце саме у Львові. Тут, серед затишних вуличок та старовинних кам’яниць, він живе спокійним життям: купує свіжі продукти на ринку, п’є чай у цукерні та спостерігає за містом зі своєї мансарди. Це тепла історія про любов до рідного міста, мудрість і здатність знаходити радість у простих речах.

Повний текст

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Не так вже й багато знайдеться левів.

Ну трохи знайдеться. Та як не крути –

То все кам’яні велетенські коти.

І тільки одного зустрінеш в трамваї,

В цукерні, де часто він чай попиває,

На Галицькім ринку купує він шинку, 

Шпондерок, морквинку, десяток яєць –

І з кошиком повним вертає до Ринку,

А далі зникає в одній з кам’яниць.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев оселитись давно вже хотів.

Хоч був він царем, та не звіром страшним,

А добрим напрочуд, до того ж, старим.

У Відні колись він отримав освіту,

За час царювання об’їздив півсвіту,

У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,

Бував у Венеції, бачив Париж,

Останнє кохання зустрів на Бродвеї –

Чимало побачив наш Лев дивовиж.

Та міста, що зветься по-княжому Львів, 

На жодне у світі міняти не смів,

Бо Левові предки – тепер кам’яні – 

Частенько з’являлись старому у сні 

(Бо знали, що нудився дуже на троні, 

Навіть не тішився царській короні), 

Заходили тихо в просторі палати,

І прадід на вухо йому шепотів:

«Як втомишся, Левку, володарювати, 

Вертайся, правнучку, у місто левів».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Наш Лев незабаром назавжди осів. 

Оскільки ж високе походження мав, 

Найвищу мансарду собі відшукав. 

Простора, весела, вікон – чотири, 

Кращої годі шукати квартири – 

А східці рипучі ведуть на горище, 

Маленькі дверцята виводять на дах –

І звідти вже бачиш все місто. 

А вище – хіба жовто-синій на Ратуші стяг.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Нараз випадає багато дощів

І сталася ранку одного біда –

Зі стелі на Лева дзюрчала вода.

Ловив він струмочки у ночви й миски,

В каструльки, горнятка, порожні валізки.

Підставив тарілки, креманки і блюдця

На шафі, креденсі, столі та вікні.

«От лихо, – подумав, – дощі заберуться,

Ремонт доведеться робити мені».

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Напевно, чимало знайдеться майстрів.

Та як їх шукати, до кого іти?

Подумав, подумав – і сів за листи.

До Кро (Крокодила), Слона і Жирафи.

Бо Слон допоможе відсунути шафу,

Жирафа прекрасно лататиме стелю,

І стане добротним і затишним дім,

А Кро, Крокодил, пофарбує оселю –

У колір зелений, на радість усім.

У місті, що зветься по-княжому Львів,

Летіло по світу багато листів,

І в кожному з них красувалось таке:

«Коханий мій друже! Життя нелегке,

Купив я мансарду, а вікон – чотири,

Кращої годі шукати квартири,

Та раптом почало дощити у Львові,

Хоч місяць спекотний на календарях,

Намокли килими, перини пухові…

…То прошу відвідати свого царя».