Українська народна казка «Як вовк забажав козенят»

Переказ сюжету скорочено

«Як вовк заба­жав козе­нят» — це кла­си­чна укра­їн­ська казка про мудру кізонь­ку, яка вчила своїх малят обе­ре­жно­сті. Вона зали­ша­ла козе­нят вдома і попе­ре­джа­ла їх про небез­пе­ку, що чатує в обра­зі хитро­го вовка. Але навіть най­хи­трі­ший план злого вовка не може пере­мог­ти розум і пиль­ність. Казка вчить малят важли­во­сті слу­ха­тись стар­ших, бути обе­ре­жни­ми та віри­ти в добро, яке зав­жди перемагає.

Повний текст

Дика коза збу­ду­ва­ла собі в лісі хатку і виве­ла собі там діти. Коли вихо­ди­ла коза з дому пасти­ся, то нака­зу­ва­ла дітям, щоб вони ніко­му не від­чи­ня­ли две­рей. Пішла коза по лісу, напа­сла­ся досить, вер­ну­ла­ся додо­му, піді­йшла до две­рей і заспівала:

Діточки мої, козе­ня­то­чка, Відмикайтеся, від­чи­няй­те­ся! Ваша матін­ка при­йшла, Молочка вам принесла.

Козенята, почув­ши мате­рин голо­сок, кину­ли­ся вмить до две­рей і від­чи­ни­ли. Коза уві­йшла, наго­ду­ва­ла діти моло­ком і знов побі­гла пастися.

Вовк під­слу­хав, як коза спів­а­ла, тіль­ки не вто­ро­пав гаразд, як вона голо­си­ла. Трохи зго­дом піді­йшов він до кози­ної хатки і затяг пісню своїм невда­лим вов­чим голосом:

Козеняточка, мої хло­п’я­то­чка, Відсувайтеся, від­чи­няй­те­ся! Ваша мати при­йшла, Молочка вам принесла.

Козенята пізна­ли, що то не мате­рин голос, і кажуть вовкові:

— Не від­чи­ни­мо, не матін­чин голо­сок. У нашої мату­сі голо­сок тоненький.

Вовк оді­йшов від кози­ної хатки, сів за кущем, поси­дів трохи, помір­ку­вав і знов пішов до козе­нят. Підійшов до две­рей і затяг тон­ким голосом:

Козеняточка, мої діто­чки, Відмикайтеся, від­чи­няй­те­ся! Ваша мати при­йшла, Молочка вам принесла.

Козенята кину­ли­ся до две­рей від­чи­ня­ти, та в сам час сха­ме­ну­ли­ся, роз­шо­ло­па­ли, що вовк не так при­спі­вує, та й голос його нерів­ний, трохи гру­бий. Тоді вони від­по­ві­ли йому так:

— Не від­чи­ни­мо, не матін­чин голо­сок. У нашої матін­ки голо­сок тон­ший, та й вона не так співає.

Вовк з доса­дою пішов від хатки. Відійшов геть за кущі непо­да­лік від козе­нят і сів там піджи­да­ти, поки не при­йде коза, щоб під­слу­ха­ти, як вона буде спів­а­ти, і щоб і собі пере­йми­ти її голос та при­спів. Незабавки при­йшла коза і заспівала:

Діточки мої, козе­ня­то­чка, Відмикайтеся, від­чи­няй­те­ся! Ваша матін­ка при­йшла, Молочка вам принесла.

Козенята пізна­ли свою матін­ку, від­чи­ни­ли їй і ска­за­ли, що до них хтось при­хо­див та хотів їх обма­ни­ти. Коза наго­ду­ва­ла діти і при­ка­за­ла їм, щоб вони ніко­му не від­чи­ня­ли, щоб не поми­ли­ли­ся, роз­по­ві­ла їм, як вона буде при­спі­ву­ва­ти нада­лі. Коза пере­но­чу­ва­ла дома, а на ранок, ледве зазо­рі­ло, побі­гла пасти­ся. Вовк, діждав­ши ранку, став при­ду­му­ва­ти, як би то йому уму­дри­ти­ся, щоб свій голос під­ве­сти під кози­ний, а далі почав про­бу­ва­ти свій голос. Завив раз — дуже грубо; завив дру­гий раз — також не під­хо­дить під кози­ний голос. Затяг тре­тій раз най­тон­шим голо­сом, яким міг, а все ж таки не під­хо­див під кози­ний голос.

Бігла мимо лиси­ця, почу­ла вовче виття і спи­ни­ла­ся. Підійшла ближ­че до вовка і питає:

— Чого ти, вовче, виєш? Чи так зголоднів?

— Та це я, лиси­чко-сестри­чко, про­бую свій голос. Надибав кози­ну хатку та й ніяк не можу добра­ти­ся до козе­нят, не від­чи­ня­ють кляті две­рей, пізна­ють по голо­су, що не їх мати. Тому я хочу піді­бра­ти ноту, щоб заспі­ва­ти по-козинячому.

— Ні, вовче, з цього нічо­го не буде. Коли хочеш посма­ку­ва­ти козя­ти­ни. то попро­си мене, я тебе навчу.

— Навчи, будь ласка, я тобі віддячуся.

— А що ж ти мені даси?

— Як добе­ру­ся до козе­нят, то й тобі одно віддам.

— Ні, я на те не при­ста­ну. Коли там діло буде, а я зараз їсти хочу. Ти при­не­си мені гуску, тоді навчу тебе, як голос поправити.

Вовк зго­див­ся, побіг добу­ва­ти гуску. Довгенько вовк” никав понад річкою в оче­ре­ті, все під­кра­дав­ся до гусей і аж надве­чір піймав одну гуску. Вмить прим­чав до лиси­ці, від­дав їй пода­ру­нок і каже:

— Ну, тепер, сестри­чко, навчи, як попра­ви­ти голос.

— А ось що, вовче: іди ти до кова­ля і попро­си його, щоб він тобі наста­лив голос. Тоді ти будеш уміти спів­а­ти по-козинячому.

— А де ж я буду того кова­ля шукати?

— А он там край села сто­їть кузня, туди і йди просто.

Вовк послу­хав лиси­ці, пішов до кова­ля. Підійшов до кузні і каже:

— Чоловіче, наста­ли мені голос, щоб я міг спів­а­ти по-козинячому.

— А що ж ти мені за те даси?

— Та я ж не знаю, що ти з мене візьмеш. Грошей у зві­рів не буває, а пода­ру­но­чок який-небудь при­не­су тобі.

— А от що, вовче, при­не­си ти мені пару гусей, тоді я наста­лю голос. Тільки щоб гуси були живі.

Вовк пішов до річки і почав уви­ха­ти­ся по бере­гу в оче­ре­тах. Заляпався бідня­га по самі вуха, а таки піймав пару гусей, узяв їх за крила і повів до кова­ля- Вовка брала оско­ма на гусей, хоті­ло­ся само­му їх попо­їсти, та треба було доби­ти­ся свого. Приніс гуси до кова­ля і каже:

— Ну, чоло­ві­че, пода­ру­нок тобі я вже при­ніс, стали швид­ше мені голос.

— Добре, вовче, тепер можна бра­ти­ся за робо­ту. Ти, вовче, при­сунь­ся ближ­че до кова­дла, висо­ло­пи якнай­дуж­че язик та заплющ очі, а я зараз при­ла­го­джу все, що треба.

Вовк піді­йшов до кова­дла, висо­ло­пив язик, заплю­щив очі і стояв як уко­па­ний. Коваль ухо­пив швид­ко щонай­біль­ший молот та як торо­хне вовка по лобі! Той бідак і не вору­хнув­ся. Коваль стя­гнув тоді з вовка шкуру, від­віз до міста і про­дав за 10 кар­бо­ван­ців, а гуси лишив собі на заріз.

Так козе­ня­та лиши­ли­ся живі й здорові.