Українська народна казка «Про билинку і горобця»

Переказ сюжету скорочено

Казка роз­по­від­ає про малень­ко­го гороб­ця, який вирі­шив зна­йти спо­сіб зму­си­ти билин­ку коли­ха­ти його. Через низку куме­дних подій він звер­та­є­ться до кіз, вовка, стріль­ця, вогню, води, вола, дуба і навіть чер­в’я­ків. Кожен пер­со­наж по черзі від­мов­ля­є­ться допо­мог­ти, але вре­шті-решт все завер­шу­є­ться добре, і билин­ка почи­нає коли­ха­ти гороб­ця. Ця істо­рія спов­не­на гумо­ру та вчить, що навіть най­мен­ші і най­слаб­ші можуть зна­йти шлях до вирі­ше­н­ня проблеми.

Повний текст

Стояла в полі билин­ка, на ту билин­ку сів горобець-молодець.

— Билинко, билин­ко, поко­лиш горобця-молодця.

— Не хочу!

— То я піду до кіз, нехай тебе з’ї­дять. Кози, кози, ході­те билин­ку гриз­ти, билин­ка не хоче гороб­ця-молод­ця колихати.

— Не підемо!

— То я закли­чу вовка, щоб вас поду­шив. Вовче, вовче, ходи кози їсти: кози не хочуть билин­ку гриз­ти, билин­ка не хоче гороб­ця молод­ця колихати.

— Не піду!

— То я попро­шу стріль­ця, щоб тебе застре­лив. Стрільче, стріль­че, ходи вовка бити; вовк не хоче кіз души­ти, кози не хочуть билин­ку гриз­ти, билин­ка не хоче гороб­ця-молод­ця колихати.

— Не піду!

— То я скажу огне­ві, щоб тебе спа­лив. Огонь, огонь, ходи стріль­ця пали­ти, стрі­лець не хоче вовка бити, вовк не хоче козу души­ти, коза не хоче билин­ку гриз­ти, билин­ка не хоче гороб­ця-молод­ця колихати.

— Не хочу!

— То я піду по воду, щоб тебе зага­си­ла. Вода, вода, ходи огонь гаси­ти, огонь не хоче стріль­ця палити.

— Не піду!

— То я закли­чу вола, щоб тебе випив. Воле, воле, ходи воду пити, вода не хоче огню гаси­ти, огонь не хоче стріль­ця палити.

— Не піду!

— То я попро­шу дуба, щоб тебе бив. Дубе, дубе, ходи вола бити, віл не хоче води пити.

— Не піду!

— То я закли­чу чер­вів, щоб тебе сто­чи­ли. Черви, черви, ході­те дуба точи­ти: дуб не хоче вола бити, віл не хоче води пити, вода не хоче огню гаси­ти, огонь не хоче стріль­ця пали­ти, стрі­лець не хоче вовка бити, вовк не хоче кіз їсти, кози не хочуть билин­ку гриз­ти, билин­ка не хоче гороб­ця-молод­ця колихати.

Кинулись черви до дуба, дуб до вола, віл до води, вода до огню, огонь до стріль­ця, стрі­лець до вовка, вовк до кіз, кози до билин­ки, а билин­ка наля­ка­лась, стала гороб­ця-молод­ця коли­ха­ти: а‑а-а, люлі, і до сих пір колише.