Переказ сюжету скорочено
Казка «Зимівля звірів» розповідає про дружбу, взаємодопомогу та спільну боротьбу проти труднощів. Віл, покинувши жорстокого господаря, зустрічає інших звірів — барана, свиню, гусака та півня, які також тікають від лютого холоду. Разом вони знаходять притулок, де вчаться підтримувати один одного. Їхня згуртованість допомагає перемогти ворогів — лисицю, ведмедя та вовка. Це історія про те, як дружба та єдність можуть подолати будь-які труднощі.
Повний текст
В одного ледачого й злого хазяїна був віл. Роботящий віл був, багато роботи всякої робив, а вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.
Прийшла зима люта: стужа, холод, голод.
– Покину я хазяїна, піду світ за очі… Гірше не буде, — і покинув віл хазяїна.
Йде віл, іде, а назустріч йому — баран.
– Куди, баране, йдеш? — питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — каже йому баран.
– Ходімо зо мною — веселіше буде.
От і пішли вони вдвох. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм свиня снігом бреде, рохкає.
– Куди, клаповуха, йдеш? — питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує свиня.
– Ходімо з нами — веселіше буде.
Всі гуртом далі йдуть, а назустріч їм — гусак.
Іде гусак, з боку на бік перевалюється, сам до себе говорить.
– Куди, гусаче, йдеш? — питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, — одказує гусак.
– Ну, ходімо з нами — веселіше буде.
От і гусак пішов з ними. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм — півник-співунець, червоний гребінець, поважно так ступає, «ку-ку-рі-ку» своє виспівує.
– Куди, півнику, йдеш?
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю! — одказує півник-співунець.
– Ходімо з нами — веселіше буде.
Ідуть вони всі вкупі. Вечоріє, а мороз розлютувався, аж кусає. Віл і каже:
– Давайте, друзі, хату шукати.
– Мені тая хата не потрібна: в мене кожух теплий, — баран каже.
– І я морозу не боюся, — свиня каже, — я в землю зариюся.
– А нас пух буде гріти, — кажуть гусак з півнем.
Довелося одному волові йти. Бродив він, блудив у лісі, аж раптом дивиться — стоїть в гущавині хатина, а коло неї ще й стіжок сіна. Зажив тоді собі віл, приспівуючи: в теплі, в добрі — їжа волові смачна й хатина тепла.
А то раз вранці, на світанку, чує віл — хтось стукає. Відчинив він двері, а коло дверей стоїть баран, змерз, аж тіло труситься.
– Пусти, брате, погрітися.
– А ти ж казав, що в тебе кожух теплий… Не пущу!
– А коли не пустиш — я рогами колоду в стіні виверну, однаково не поможеться тобі: змерзнеш тоді.
Подумав віл, подумав, та й пустив барана.
А пізніше трохи й свиня придибала до вола.
– Пусти, брате, погрітися,
– Ні, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш.
– А як не пустиш, то я рилом усі шули твоєї хатини підрию, а жити тоді в хатині, ясно, не можна буде.
Що його вдієш? Жаль волові хатини — пустив він і свиню.
Минуло небагато часу — плентаються до вола, мов ті старці, гусак з півнем.
– Пусти, братику, погрітися.
– Не пущу. Вас пух гріє.
– А як не пустиш, — каже гусак, — я увесь мох у стінах твоєї хатини повищипую.
– А я, — каже півень, — усю стелю на горищі згребу ногами. Не жити тобі в хатині: змерзнеш.
Що його робити волові? Пустив він до хатини й гусака з півнем.
Стали тоді жити вони всі вкупі.
Бігла собі, поживи шукаючи, повз хатину лисиця. Чує — півень пісні виспівує. Забажалося лисичці півнячого м’ясця посмакувати, та як його дістати? Пішла тоді лисиця на хитрощі, побігла до ведмедя й до вовка та й каже їм:
– Знайшла я вам, друзі мої дорогі, славну поживу: тобі, ведмедю, — ситого бугая, тобі, вовче, хорошого барана, а собі — доброго півня.
– Гаразд, кумасю, — одказують ведмідь з вовком, — ми твоєї послуги ніколи не забудемо.
Повела лисиця звірів до хатини. Ведмідь тоді й каже вовкові:
– Ти йди вперед.
А вовк одказує йому:
– Ні, ти, ведмедю, більшу силу за мене маєш, тобі треба йти вперед.
– Ну, гаразд, — погодився ведмідь.
Подивився віл у вікно й побачив: до хатини звірі йдуть… Перелякався баран, перелякалася свиня, перелякалися гусак з півнем. Що його робити? А віл тоді й каже:
– Не бійтеся, друзі, нічого. Живемо ми з вами тепер добре, не голодні, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбі великій, один одному допомагаємо, з біди дружка дружку виручаємо. Давайте ж і зараз спільно, як друзі, бити наших ворогів.
– Згода, погоджуємось, — загукали всі.
Сказали — зробили.
Тільки-но ведмідь підійшов до дверей, а віл, баран, свиня й гусак як вискочать з хатини… Не вспів ведмідь й на задні лапи сп’ястися, як віл придавив його до стіни рогами, а баран на всю силу, з розгону, почав бити його своїм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати ведмедя своїми іклами й рилом, а гусак теж задніх не пасе, товариство підтримує: клює ведмедя своїм міцним дзьобом.
Півень вилетів на двері та на всю силу як загорлає: «Ку-ку-рі-ку!..»
Вовкові здалося, що півень кричить: «За-рі-жу-у-у-!» Перелякався вовк та й кинувся тікати. А лисичка ще раніше за вовка втекла.
Насилу-насилу ведмідь вирвався — доброї прочуханки дали дружні звірі.
А віл, баран, свиня й гусак з півнем стали знову спокійно собі жити та поживати в хатині.
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
