КазкиНародніУкраїна

Українська народна казка «Лисичка та журавель»

Переказ сюжету скорочено

Ця укра­їн­ська наро­дна казка роз­по­від­ає про хитру лиси­чку та мудро­го журав­ля, які вирі­ши­ли при­го­сти­ти один одно­го. Спочатку Лисичка запро­си­ла Журавля до себе на гости­ну та під­не­сла йому кашу на пло­скій таріл­ці, з якої Журавель не зміг нічо­го з’їсти. Наступного дня Журавель запро­сив Лисичку та при­го­ту­вав часту­ва­н­ня у висо­ко­му гле­чи­ку з вузь­кою ший­кою, в який Лисичка не змо­гла про­су­ну­ти голо­ву. Так друзі роз­ча­ру­ва­ли один одно­го своєю хитрі­стю та зро­зумі­ли, що не слід жар­ту­ва­ти за раху­нок іншо­го. Казка вчить пова­зі, чесно­сті та мудро­сті у від­но­си­нах з іншими.

Повний текст

Були собі лиси­чка та жура­вель. Ото й зустрі­ли­ся якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лиси­чка журав­ля до себе в гості:

– Приходь,– каже,– журав­ли­ку, при­ходь, лебе­ди­ку! Я для тебе — як для себе.

От при­хо­дить жура­вель на ласка­ві запросини.

А лиси­чка нава­ри­ла кашки з моло­ком, роз­ма­за­ла по таріл­ці та й припрошує:

– Призволяйся, журав­ли­ку, при­зво­ляй­ся, лебедику!

Журавель до кашки — сту­кав, сту­кав дзьо­бом по таріл­ці — нічо­го не вхопить.

А лиси­чка як узя­ла­ся до стра­ви — лизь гар­нень­ко язи­ком, поки сама всю кашу чисто вйлизькала.

Вилизькала та до журавля:

– Вибачай, журав­ли­ку,– що мала, тим тебе й при­йма­ла, а біль­ше нема нічого.

– То спа­си­бі ж,– мовить жура­вель.– Приходь же, лиси­чко, тепер ти до мене в гості.

– А при­йду, журав­ли­ку, при­йду, лебе­ди­ку! На тому й розійшлися.

Он уже лиси­чка йде до журав­ля в гости­ну. А жура­вель нава­рив такої-то сма­чної стра­ви: узяв і м’яса, й кар­то­пель­ки, й буря­чків — усьо­го-усьо­го, покри­шив дрі­бнень­ко, склав у гле­чи­чок з вузь­кою ший­кою та й каже:

– Призволяйся, люба при­я­тель­ко, не соромся!

От лиси­чка до гле­чи­ка — голо­ва не вла­зить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і нав­сто­я­чки, і зази­ра­ти, й нюши­ти… Нічого не вдіє!

А жура­вель не гуляє: все дзьо­бом у гле­чик, усе в гле­чик. Помаленьку-пома­лень­ку — та й поїв, що нава­рив. А тоді й каже:

– Оце ж виба­чай, лису­ню,– що мав, то тим і при­ймав. Та вже біль­ше нічо­го не маю.

Ох і роз­гні­ва­ла­ся ж лиси­чка! Так роз­сер­ди­ла­ся, що й подя­ку­вать забу­ла, як годи­ться. Так-то їй журав­ле­ва гости­на до смаку припала!

Та від того часу й не при­я­те­лює з журавлями.

Знайшли помил­ку? Виділіть текст та нати­сніть ком­бі­на­цію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.

Залишити відповідь

Back to top button
Увійти

Звіт про орфографічну помилку

Наступний текст буде надіслано до нашої редакції: