Латиська народна казка «Миша хатня і миша польова»

Переказ сюжету скорочено

Казка роз­по­від­ає про двох мишей, які живуть у різних умо­вах. Одна миша має зати­шне життя в теплій хаті з доста­тком їжі, а інша мешкає під від­кри­тим небом на холо­дно­му полі. Казка демон­струє різні жит­тє­ві обста­ви­ни та вчить ціну­ва­ти те, що маємо, наго­ло­шу­ю­чи на важли­во­сті зати­шку та скром­но­сті в житті.

Повний текст

Погожої літньої днини вилі­зла хатня миша з нірки й побі­гла в Сілдруву до своєї роди­чки — миші-полівки.

– Здрастуй, голу­бонь­ко! Чи впі­зна­єш іще свою роди­чку? Чи не забу­ла ще?

– Здрастуй! Здрастуй, любонь­ко! Та хіба можна рідну сестри­цю не впі­зна­ти? Яка я рада, що ти при­йшла до мене в гості! А доро­гу легко зна­йшла? Не блукала?

– А чого блу­ка­ти? Скажи мені краще, сестри­це, що це за купа коло твоєї нори вся щети­ною поросла?

– Та це ж зерно про­ро­сло, моє єдине багат­ство,– сумно від­по­ві­ла полівка.

Хатня миша тіль­ки лапка­ми сплеснула:

– Ой, лишень­ко! Та я б від такої їжі з голо­ду помер­ла. У мене, сестри­чко, зов­сім інший харч: на сні­да­нок — м’ясо, на обід — сало, на вече­рю — вер­шки. Й усе ще в комір­чи­ні можна діста­ти, треба тіль­ки з нірки виліз­ти. Ні, не зрів­ня­ти мого життя з твоїм! Приходь до мене, буде­мо вдвох жити.

– Гаразд, сестри­чко! Прийду неодмінно!

І ось уночі вилі­зла полів­ка із своєї нори й виру­ши­ла до сестри в гості. Відпочивши після доро­ги, сестри вирі­ши­ли попо­їсти. Вилізли вони з нірки, і хатня миша питає в цвір­ку­на, котрий жив у запічку:

– Слухай, цвір­ку­не! Кіт дома чи немає? Цвіркуне, кіт дома чи немає?

– Нема кота, в Ригу поїхав миша­чі шкур­ки про­да­ва­ти,– від­по­вів цвіркун.

– Виходить, можна йти,– зра­ді­ла хатня миша.– Ти, сестри­це, тут біля нірки посидь, я сюди їжу носи­ти­му, а ти її глиб­ше ховай.

Тільки-но хатня миша вилі­зла, кіт — стриб! — і прямо до неї. Добре, що всти­гла миша в нору шми­гну­ти, бо не мину­ла б лиха.

– Нічого,– заспо­ко­ює хатня миша свою сестру-полів­ку, — не поща­сти­ло тут, поща­стить у комо­рі, там госпо­дар сало ховає. Ходімо туди через вели­ку нору.

Пішли вони в комо­ру, але й там нев­да­ча: госпо­дар двері зали­шив від­чи­не­ни­ми, а цуце­ня так і кину­ло­ся на непро­ха­них гостей. Побачила все це полів­ка й негай­но додо­му зібралася.

– Краще про­ро­сле зерно гриз­ти,– ска­за­ла вона на про­ща­н­ня,– ніж по-пан­ськи їсти, та за свою шкуру трем­ті­ти. Я собі зерно сама зби­раю, а ти лише диви­шся, як чужим добром пожи­ви­ти­ся. Прощавай!