Переказ сюжету скорочено
Казка братів Деменків про песика на ім’я Гудзик, який мріяв про неможливе — літати. Попри глузування ворони Ліни та лінощі кота Пончика, Гудзик не зрадив свою мрію. Завдяки дружбі з їжачком-інженером Шипом і безмежній вірі він створив справжній літальний рюкзак і довів: навіть ті, у кого немає крил, можуть злетіти, якщо в серці живе мрія. Це історія про силу віри, креативність і теплу магію маленьких перемог.
Повний текст
У маленькому місті, де будинки були з яскравими муралами, а дерева світилися гірляндами навіть влітку, жив-був песик на ім’я Гудзик. Він був веселий, хвостатий і дуже допитливий. Але мав одну мрію, яка здавалася всім смішною — він хотів літати.
— Ти ж пес, а не птах! — сміялася ворона Ліна, яка мешкала на електричному стовпі.
— Навіть коти не літають, — додавав лінивий кіт Пончик, що жив на балконі третього поверху.
Та Гудзик не ображався. Щоранку він вдягав старенькі окуляри пілота, які знайшов на горищі, і бігав на дах багатоповерхівки — тренувати “зліт”.
Одного ранку, коли все місто ще дрімало після дощу, Ліна кружляла в повітрі, роблячи кола над дахами. Вона кивала блискучим дзьобом і голосно каркала:
— Ох, як же ж прекрасно мати крила! Але не всі народжені, щоб бути в небі. Правда, песику?
— Просто зачекай, — спокійно відповів Гудзик, — я ще покажу тобі, як мріють ті, хто не має крил.
Він знайшов маленького їжачка-інженера на ім’я Шип. Разом вони почали будувати… рюкзак-літальний пристрій! Вони використовували частини старого вентилятора, дроти з радіо, кнопку від чайника й еластичні лямки від дитячого портфеля.
Через два тижні довгих вечорів і шаленої віри — їхній винахід був готовий.
— Готовий до злету? — запитав Шип.
— Як ніколи! — гавкнув Гудзик і стрибнув з даху.
Рюкзак загуркотів, лампочки загорілися, і песик… ПОЛЕТІВ! Він летів над дахами, над дитячим майданчиком, над кав’ярнею, де його пригощали печивом. Його мрія стала реальністю.
А ворона Ліна… зависла у повітрі, забувши, як каркати.
— Це… це неможливо…
— А я ж казав, — усміхнувся Гудзик. — Крила — це не завжди тільки пір’я. Іноді — це віра.
З того дня песик Гудзик став місцевою легендою. Його називали “повітряним псом”, і навіть Пончик почав трохи тренуватися — раптом і в нього вийде?
Знайшли помилку? Виділіть текст та натисніть комбінацію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.
