Казка братів Деменків «Жив-був пес: Сірко та загублене теля»

Переказ сюжету скорочено

У селі жив від­ва­жний і вір­ний пес Сірко, який зав­жди допо­ма­гав сво­є­му госпо­да­рю. Одного дня з хліва вте­кло малень­ке теля, і ніхто не міг його зна­йти. Сірко взяв­ся за пошу­ки і, зре­штою, зна­йшов теля біля річки, ото­че­не дики­ми каба­на­ми. Проявивши від­ва­гу, пес вря­ту­вав, а потім допо­міг теля­ті подо­ла­ти страх висо­ти і при­вів його додо­му. Господар та жите­лі села були вдя­чні Сіркові за його хоро­брість і вір­ність. Ця казка вчить, що справ­жній друг зав­жди допо­мо­же в біді, а від­ва­га і від­да­ність зав­жди винагороджуються.

Повний текст

Жив у селі пес на ім’я Сірко. Він був моло­дим, спри­тним і вір­ним сво­є­му госпо­да­рю. Всі в селі знали його як надій­но­го сто­ро­жа та вір­но­го друга. Він любив біга­ти по селу, гра­ти­ся з дітьми, але ніко­ли не забу­вав про свій голов­ний обов’язок — догля­да­ти за господарством.

Одного дня в селі став­ся непри­єм­ний випа­док. Маленьке теля­тко, яке нале­жа­ло госпо­да­рю Сірка, вибі­гло з хліву та про­па­ло. Ніхто не міг ска­за­ти, куди воно поді­ло­ся. Господар довго шукав теля, кли­кав, але марно. Тоді він гля­нув на свого вір­но­го пса й сказав: 

— Сірко, допо­мо­жи мені зна­йти теля! Без нього нам буде важко! 

Пес одра­зу взяв­ся за пошу­ки. Він ува­жно обню­хав подвір’я, сліди біля воріт, а потім пом­чав у поле. Його гострий нюх під­ка­зу­вав напря­мок. Незабаром він уло­вив зна­йо­мий запах і впев­не­но рушив до лісу. Йшов усе далі й далі, поки не почув слаб­ке мукання. 

Сірко при­ско­рив­ся й наре­шті поба­чив теля біля річки. Дикі каба­ни ото­чи­ли його, погро­жу­ю­чи сво­ї­ми гостри­ми ікла­ми, та не дава­ли можли­во­сті пово­ру­хну­ти­ся. Перелякане, теля­тко сто­я­ло та не знало, що робити. 

Сірко зро­зу­мів, що треба діяти швид­ко. Він голо­сно загав­кав, почав стри­ба­ти нав­ко­ло, при­вер­та­ю­чи до себе увагу. Кабани роз­гу­би­ли­ся, але один із них спро­бу­вав набли­зи­ти­ся до Сірка. Той загар­чав і виста­вив лапи впе­ред, ніби готу­вав­ся до стриб­ка. Це зму­си­ло каба­нів від­сту­пи­ти. Врешті-решт, вони зда­ли­ся й вте­кли вглиб лісу. 

Сірко одра­зу під­біг до теля­ти і, заспо­ко­ю­ю­чи, лизнув йому мор­до­чку. Потім, лагі­дно під­штов­ху­ю­чи носом, повів назад до села. Дорогою вони піді­йшли до міс­тка через річку. Теля зупи­ни­ло­ся, бо боя­ло­ся висо­ти. Сірко тихень­ко загав­кав, ніби пере­ко­ну­вав, що все буде добре. Нарешті малюк нава­жив­ся зро­би­ти пер­ший крок, і вони разом пере­йшли через місток. 

Як тіль­ки теля впі­зна­ло рідну стеж­ку, весе­ло заму­ка­ло й побі­гло додо­му. Господар, поба­чив­ши його, не міг наті­ши­ти­ся. Він при­гор­нув Сірка й раді­сно сказав: 

— Молодець, друже! Без тебе ми б не впорались! 

Діти, які гра­ли­ся непо­да­лік, під­бі­гли до Сірка, поча­ли гла­ди­ли його та раді­ти разом з доро­сли­ми. З того дня пес ще ува­жні­ше сте­жив за госпо­дар­ством та зав­жди допо­ма­гав зна­йти загублене.