Українська народна казка “Вовк, собака та кіт”

Переказ сюжету скорочено

Українська народна казка про вовка, собаку та кота — це зворушлива історія про дружбу, випробування та хитрість. Вона переносить читача у світ тварин, де кожен персонаж має свої характерні риси: вовк — хижак, собака — відданий, а кіт — мудрий. Сюжет розкриває, як звірі стикаються з труднощами життя і знаходять несподівані рішення. Чудовий приклад народної творчості, яка через прості образи та гумор передає важливі життєві уроки.

Повний текст

Був собі мужик, мав собі собаку. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як зостарівся, то хазяїн і прогнав його з двору. Ходив він собі по степу, ловив там миші, що попало, та й їв.

Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:

– Здоров був, собако!

Поздоровкались. Вовк і питає:

– Куди ти, собако, йдеш?

– Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його хазяйство, а як зостарівся, то він мене прогнав з двору.

Вовк питає:

– Може ти, собако, їсти хочеш?

– Хочу, – каже.

Вовк говорить:

– Ходім, я тебе нагодую.

Пішли. Ідуть степом, побачив вовк вівці, посилає собаку:

– Піди, – каже, – подивися, що то пасеться?

Пішов собака, подививсь, вертається й говорить:

– Вівці.

– Ну нехай їм грець! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємось, голодні будемо. Ходімо, собако, далі.

Ідуть вони, побачив вовк гуси.

– А піди, – каже вовк, – подивись, собако, що то там пасеться?

Той собака пішов, подививсь, вертається, каже:

– Гуси.

– Та ну їх! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось. Ходім, каже, – далі!

Ідуть вони далі. Побачив вовк – коняка пасеться.

– А піди, – каже, – собако, подивись, що то пасеться.

Собака прибігає й каже:

– Коняка.

– Ну, то буде наша, – каже вовк.

Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, траву кусає, щоб розсердитися. Тоді каже:

– А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?

Подивись собака:

– Тріпочеться, – каже.

– А тепер дивись, – каже вовк, – чи посоловіли в мене очі?

– Посоловіли, – каже собака.

Тоді вовк як кинеться на ту коняку, а вона йому у відповідь копитом та по морді. Так і не вдалося їм попоїсти. Зібрався вовк та з горя пішов у ліс, а собака – далі по дорозі.

Іде той собака по дорозі і бачить кота, який ловить мишей на степу.

– Здоров, – каже, – коте! А куди ти, – каже, – йдеш?

– А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна – миші ловив, а тепер уже старий став, мишей не бачу, хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав мене з двору, то я оце й блукаю.

Собака каже:

– Ну, ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака так хоче робити, як вовк хотів, але не вдалося).

Ідуть вони вдвох, побачив собака вівці та й посилає кота:

– Біжи, – каже, – брате, подивись, що то пасеться?

Кіт побіг, подививсь і каже:

– Вівці.

– Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!

Ідуть. Собака побачив гуси.

– Піди, – каже, – подивись, братухо, що то пасеться?

Кіт побіг, подививсь, каже:

– Гуси.

– Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я й не понаїдаємось.

Пішли вони далі. Ідуть вони. Побачив собака коняку.

– Біжи, брате, – каже собака котові, – подивися, що то пасеться?

Пішов кіт, подивився й каже:

– Коняка.

– Ну, це, – каже собака, – буде наша, поснідаємо добре.

Почав собака їсти землю, яриться та й каже:

– А дивись, коте, чи в мене хвіст тріпочеться?

– Ні, – каже кіт.

Собака знов гребе землю, щоб розсердитися, та й знов каже:

– А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!

Подивився кіт та й каже:

– Трошки почав тріпотатися.

– Ой, коте, як нападу зараз на цю коняку! – каже собака.

І знов почав собака гребти землю і питає кота:

– А дивись, брате коте, чи посоловіли в мене очі?

– А кіт каже:

– Ні.

– Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли! – каже собака.

– Ну, нехай посоловіли, – кіт говорить.

Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А та коняка як дасть йому копитами по голові! Він упав та очі витріщив. А котик як прибіжить та й каже:

– Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!