Казка Олени Пчілки «Журавель і чапля»

Переказ сюжету скорочено

Жартівлива українська казка Олени Пчілки про двох нерішучих залицяльників — Журавля та Чаплю. Вони то сватаються, то відмовляють одне одному, ходять туди-​сюди і все ніяк не поберуться. Весела притча про вагання, впертість і згаяні шанси.

Повний текст

Жили-​були на болоті журавель та чапля. Побудували вони собі хатинки. Журавель – на одному кінці болота, чапля – на іншому. Журавлю стало нудно жити одному і задумав він одружитися.

— Кого ж би то взяти? А, візьму чаплю, — думає журавель. — Вона мені по мислі, якраз для мене.

Пішов журавель, сім верст болото місив. Приходить і говорить:

— Чи вдома чапля?

— Удома.

— Виходь за мене заміж.

— Ні, журавле, не піду за тебе заміж. У тебе ноги довгі, вбрання коротке. Сам погано літаєш. І годувати-​то тобі мене нічим. Іди геть, цибатий!

Пішов журавель додому, несолоно хлібавши. Чапля опісля задумалася:

— Ой, а як жити одній? Краще піду заміж за журавля.

Приходить до журавля і каже:

— Журавлику, візьми мене заміж.

— Ні, чапле. Мені тебе не треба. Не хочу одружуватися. Не візьму тебе заміж. Забирайся.

Пішла чапля, а журавель задумався:

— Даремно я відмовив чаплі, адже одному-​то нудно.

Приходить і говорить:

— Чапле, я надумався з тобою одружуватися. Піди за мене.

— О, — каже чапля. — Ти надумався? І я надумалася, що мені за тебе не йти. Як то можна? Я молода сама до тебе приходила, а ти мені так прикро відказав. Та щоб я після цього пішла за тебе? Ніколи в світі! Іди з очей!

Пішов журавель, а чапля й почала думати:

— Ой, що се я, дурна, зробила? Нащо я журавлеві відмовила? Ну чи ж добре отак самотньої жити без господаря в хаті? Він же приходив, перепрошував. Піду й скажу йому, що вже погоджуюсь.

Пішла чапля, здибалася, мовби несподівано, з журавлем та й каже йому, що от, мовляв, роздумалася, піде вже за нього.

— І що ж се таке? — каже. — Ти мені вже двічі гарбуза давала. Та щоб я знову тебе сватав? Не хочу!

— Ну, не хочеш, то нехай же ти згинеш, — каже чапля. — Вже тепер і не думай, і слова мені не кажи ніколи про своє сватання. Нехай тобі абищо.

Пішов журавель, пішов, а згодом знову почав думати:

— Отже, таки одружуся. Що ж так бурлакувати без вірної дружини та без господині в хаті недобре. Піду до чаплі, перепрошу її гарненько, а раптом-​таки піде?

І так вони вже ходять та ходять, а побратися ніяк не можуть. Коли одно надумається, то друге роздумається, та й немає згоди. Отак і ходять до сеї пори.