Це цікаво

Чому дитина бреше батькам: причини, про які дорослі часто не здогадуються

Майже кожна дити­на хоча б раз бре­ха­ла батькам. Для доро­слих це часто стає при­во­дом для три­во­ги: зда­є­ться, що дити­на втра­ти­ла дові­ру, стала неслу­хня­ною або нав­ми­сно при­хо­вує прав­ду. Насправді дитя­ча бре­хня дале­ко не зав­жди свід­чить про пога­не вихо­ва­н­ня чи сер­йо­зні про­бле­ми з пове­дін­кою. У бага­тьох випад­ках вона є спосо­бом впо­ра­ти­ся зі стра­хом, уни­кну­ти кон­флі­кту або захи­сти­ти себе від непри­єм­них наслідків.

Щоб пра­виль­но реа­гу­ва­ти на бре­хню, важли­во спо­ча­тку зро­зу­мі­ти, чому дити­на вирі­ши­ла ска­за­ти неправ­ду. Адже за одна­ко­вою пове­дін­кою можуть сто­я­ти зов­сім різні причини.

Брехня як спосіб уникнути покарання

Найчастіше діти бре­шуть через страх. Якщо дити­на впев­не­на, що за помил­ку на неї чекає суво­ре пока­ра­н­ня, крик або три­ва­ла свар­ка, вона почи­нає шука­ти спо­сіб захи­сти­ти себе. У такій ситу­а­ції неправ­да зда­є­ться про­сті­шим вихо­дом, ніж чесне зізнання.

Наприклад, шко­ляр може ска­за­ти, що дома­шньо­го зав­да­н­ня не було, хоча насправ­ді про­сто забув його вико­на­ти. Або запев­ня­ти, що випад­ко­во роз­бив чашку, хоча зро­бив це під час гри. Для батьків це вигля­дає як сві­до­мий обман, але для дити­ни голов­ним моти­вом часто є бажа­н­ня уни­кну­ти непри­єм­них наслідків.

Парадоксально, але чим суво­рі­ше доро­слі реа­гу­ють на помил­ки, тим часті­ше діти почи­на­ють при­хо­ву­ва­ти прав­ду. Вони боя­ться не самої помил­ки, а реа­кції на неї.

Бажання не розчаровувати батьків

Іноді дити­на бреше не тому, що бої­ться пока­ра­н­ня. Причиною може бути страх засму­ти­ти маму чи тата. Особливо часто це тра­пля­є­ться в сім’ях, де дити­на дуже зале­жить від схва­ле­н­ня дорослих.

Наприклад, шко­ляр отри­мав нижчу оцін­ку, ніж очі­ку­ва­ли батьки. Він знає, що його не пока­ра­ють, але пере­жи­ває через можли­ве роз­ча­ру­ва­н­ня. У резуль­та­ті дити­на може при­хо­ва­ти щоден­ник, вига­да­ти істо­рію про помил­ку в еле­ктрон­но­му жур­на­лі або про­сто промовчати.

У таких випад­ках бре­хня стає спро­бою збе­рег­ти хоро­ші сто­сун­ки та уни­кну­ти почу­т­тя про­ви­ни. Саме тому важли­во пока­зу­ва­ти дити­ні, що ваша любов і під­трим­ка не зале­жать від оці­нок чи досягнень.

Фантазія, а не навмисний обман

Молодші діти нерід­ко роз­по­від­а­ють істо­рії, які доро­слим зда­ю­ться від­вер­тою бре­хнею. Вони можуть ствер­джу­ва­ти, що бачи­ли дра­ко­на у дворі або літа­ли на Місяць уві сні та майже не роз­рі­зня­ти вигад­ку й реальність.

Для дошкіль­нят це нор­маль­ний етап роз­ви­тку. Активна уява допо­ма­гає їм пізна­ва­ти світ, екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти з роля­ми та роз­ви­ва­ти твор­чість. У біль­шо­сті випад­ків дити­на не нама­га­є­ться когось обду­ри­ти — вона про­сто діли­ться вла­сни­ми фантазіями.

З віком зда­тність від­рі­зня­ти вигад­ку від реаль­но­сті стає силь­ні­шою, тому такі істо­рії посту­по­во зни­ка­ють самі.

Спроба привернути увагу

Діти дуже чутли­во реа­гу­ють на неста­чу уваги. Якщо їм зда­є­ться, що доро­слі постій­но зайня­ті робо­тою, молод­ши­ми бра­та­ми чи сестра­ми або вла­сни­ми спра­ва­ми, вони можуть поча­ти вига­ду­ва­ти істо­рії, щоб викли­ка­ти інте­рес до себе.

Іноді дити­на пере­біль­шує свої дося­гне­н­ня, роз­по­від­ає про неймо­вір­ні при­го­ди або вига­дує події, яких ніко­ли не було. За такою пове­дін­кою часто сто­їть про­ста потре­ба — бути помі­че­ною та почутою.

У поді­бних ситу­а­ці­ях бороть­ба з бре­хнею зазви­чай менш ефе­ктив­на, ніж які­сний спіль­ний час із дити­ною та щира увага до її переживань.

Діти копіюють поведінку дорослих

Батьки часто недо­оці­ню­ють, наскіль­ки ува­жно діти спо­сте­рі­га­ють за їхні­ми вчин­ка­ми. Якщо доро­слі регу­ляр­но вико­ри­сто­ву­ють так звану «невин­ну бре­хню», дити­на швид­ко засво­ює, що іноді гово­ри­ти неправ­ду — це нормально.

Наприклад, коли батько про­сить ска­за­ти теле­фо­ном, що його немає вдома, або мама вига­дує при­чи­ну, щоб не йти на зустріч, дити­на отри­мує кон­кре­тний при­клад пове­дін­ки. Вона бачить, що бре­хня може допо­ма­га­ти уни­ка­ти незру­чних ситу­а­цій, і почи­нає вико­ри­сто­ву­ва­ти цей інстру­мент самостійно.

Саме тому осо­би­стий при­клад зали­ша­є­ться одним із най­ва­жли­ві­ших факто­рів у фор­му­ван­ні чесності.

Потреба в особистому просторі

У під­лі­тко­во­му віці ситу­а­ція стає скла­дні­шою. Підлітки почи­на­ють вибу­до­ву­ва­ти вла­сні кор­до­ни та пра­гнуть біль­шої само­стій­но­сті. Через це вони можуть при­хо­ву­ва­ти части­ну інфор­ма­ції про своє життя.

Не кожен секрет озна­чає про­бле­му. Бажання не роз­по­від­а­ти всі подро­би­ці листу­ва­н­ня з дру­зя­ми або вла­сних пере­жи­вань є нор­маль­ною части­ною доро­слі­ша­н­ня. Однак якщо дити­на почи­нає систе­ма­ти­чно обма­ню­ва­ти, агре­сив­но реа­гує на про­сті запи­та­н­ня або при­хо­вує важли­ві речі, це може свід­чи­ти про про­бле­ми з дові­рою у стосунках.

Як правильно реагувати на дитячу брехню

Перша реа­кція батьків часто визна­чає, чи буде дити­на чесною насту­пно­го разу. Якщо від­по­від­дю ста­ють крик, обра­зи або при­ни­же­н­ня, дити­на навряд чи захо­че зізна­ва­ти­ся у своїх помил­ках у майбутньому.

Замість того, щоб одра­зу шука­ти вин­но­го, варто спро­бу­ва­ти зро­зу­мі­ти при­чи­ну неправ­ди. Спокійна роз­мо­ва допо­ма­гає зна­чно біль­ше, ніж жорс­ткі пока­ра­н­ня. Важливо не наві­шу­ва­ти ярлик на кшталт «бре­хун», адже дити­на почи­нає асо­ці­ю­ва­ти себе саме з цим образом.

Набагато кори­сні­ше пока­за­ти, що прав­да важли­ва не через страх пока­ра­н­ня, а через дові­ру між близь­ки­ми людьми. Коли дити­на знає, що її вислу­ха­ють і під­три­ма­ють навіть після помил­ки, потре­ба при­хо­ву­ва­ти прав­ду посту­по­во зменшується.

Коли варто насторожитися

У біль­шо­сті випад­ків дитя­ча бре­хня є нор­маль­ною части­ною роз­ви­тку. Проте існу­ють ситу­а­ції, коли вона може сигна­лі­зу­ва­ти про сер­йо­зні­ші труднощі.

Насторожити повин­ні випад­ки, коли дити­на бреше постій­но, навіть без оче­ви­дної виго­ди, не від­чу­ває про­ви­ни за обман, вико­ри­сто­вує неправ­ду для мані­пу­ля­цій або агре­сив­но реа­гує на будь-які спро­би пого­во­ри­ти про ситу­а­цію. Якщо така пове­дін­ка три­ває довго та впли­ває на сто­сун­ки в сім’ї, варто про­кон­суль­ту­ва­ти­ся з дитя­чим психологом.

Коли дити­на бреше, важли­во диви­ти­ся не лише на сам факт обма­ну, а й на його при­чи­ни. Найчастіше за неправ­дою сто­ять страх пока­ра­н­ня, бажа­н­ня уни­кну­ти роз­ча­ру­ва­н­ня батьків, потре­ба в увазі або пра­гне­н­ня захи­сти­ти осо­би­стий про­стір. Чим біль­ше дові­ри та від­кри­то­сті є в сім’ї, тим менше при­во­дів у дити­ни при­хо­ву­ва­ти прав­ду. Саме тому бороть­ба з бре­хнею почи­на­є­ться не з пока­рань, а з побу­до­ви без­пе­чних і чесних сто­сун­ків між батька­ми та дітьми.

Знайшли помил­ку? Виділіть текст та нати­сніть ком­бі­на­цію Ctrl+Enter або Control+Option+Enter.

Залишити відповідь

Back to top button
Увійти

Звіт про орфографічну помилку

Наступний текст буде надіслано до нашої редакції: