Казка братів Деменків «Жив-був пес. Сірко і таємниця старої комори»

Переказ сюжету скорочено

Зворушлива казка бра­тів Деменків про пса Сірка — вір­но­го, розум­но­го і чуй­но­го сто­ро­жа сіль­сько­го обій­стя. Одного дня госпо­дар вияв­ляє, що з комо­ри щодня зни­кає моло­ко, і дору­чає Сіркові роз­га­да­ти цю дивну таєм­ни­цю. Пес вияв­ляє, що вину­ва­ти­ця — хитра, але не зла лиси­чка, яка краде моло­ко не для себе, а щоб вря­ту­ва­ти своїх малень­ких голо­дних лисе­нят. Перед Сірком постає скла­дний вибір — бути вір­ним сто­ро­жем чи про­я­ви­ти мило­сер­дя. Він оби­рає шлях добра, при­ду­мує, як допо­мог­ти лиси­чці, не зра­див­ши дові­ри госпо­да­ря, і стає справ­жнім геро­єм не лише для свого двору, а й для лісо­вої роди­ни. Казка вчить спів­чу­т­тю, добро­ті, розу­мін­ню та важли­во­сті без­ко­ри­сної допомоги.

Повний текст

У селі всі знали пса Сірка як вір­но­го сто­ро­жа та добро­го друга. Він зав­жди допо­ма­гав сте­жи­ти за поряд­ком і пиль­но охо­ро­няв двір. Але одно­го ранку госпо­дар зане­по­ко­їв­ся — гле­чик із моло­ком, який він зали­шав у комо­рі на ніч, кожен раз вияв­ляв­ся порожнім.

— Що за диви­на! — ска­зав він. — Я точно пам’ятаю, що вве­че­рі напов­нив гле­чик! Сірко, треба розі­бра­ти­ся, куди зни­кає молоко!

Пес кив­нув і вирі­шив з’ясувати усю правду.

Тієї ночі Сірко схо­вав­ся біля комо­ри й почав чека­ти. У селі всі давно посну­ли, було тихо, лише місяць осві­тлю­вав двір. Раптом двер­ця­та комо­ри ледь скри­пну­ли, і хтось обе­ре­жно про­сли­знув усе­ре­ди­ну. Сірко під­няв голо­ву й поба­чив зна­йо­мий рудий хвіст!

Це була лиси­чка! Вона крадь­ко­ма піді­йшла до гле­чи­ка з моло­ком і поча­ла швид­ко пити. Але щойно вона під­ня­ла мор­до­чку, то поба­чи­ла перед собою Сірка.

— Ой-ой! — пискну­ла лиси­чка. — Сірко, тіль­ки не гав­кай! Будь ласка, не вида­вай мене!

— Це ти щоно­чі кра­деш моло­ко? — суво­ро спи­тав пес.

Лисичка вину­ва­то кив­ну­ла. — У мене в лісі малень­кі лися­та… Вони ще зов­сім кри­хі­тні й без моло­ка не вижи­вуть. Я не хоті­ла кра­сти, але не знала, де ще взяти їжу для них…

Сірко заду­мав­ся. Він знав, що госпо­дар буде дуже сер­ди­ти­ся. Але ж лиси­ця роби­ла це не для себе, а для своїх малят…

— Добре, я тебе не видам, — ска­зав Сірко. — Але тобі біль­ше не можна при­хо­ди­ти сюди. Якщо госпо­дар дізна­є­ться, що ти береш моло­ко, мені буде непереливки.

— Але ж мої лися­та… — про­ше­по­ті­ла лисиця.

— Не хви­люй­ся, я при­ду­маю щось, — ска­зав Сірко і підморгнув.

Наступного ранку госпо­дар знову виявив, що моло­ка в гле­чи­ку немає.

— От хале­па! — похи­тав він голо­вою. — Як же так? Куди ж воно дівається?

Сірко голо­сно гав­кнув і під­біг до гле­чи­ка. Він ретель­но його обню­хав, ніби щось зна­йшов, а потім заче­пив лапою. Глечик хитнув­ся, і госпо­дар поба­чив тонень­ку тріщинку.

— Так ось у чому спра­ва! — вигу­кнув чоло­вік. — Глечик тріснув, і моло­ко повіль­но виті­ка­ло в землю! Треба ж було одра­зу це помітити!

Господар виніс гле­чик з комо­ри й вики­нув, навіть не підо­зрю­ю­чи, що насправ­ді сталося.

Тієї ж ночі Сірко зустрів лиси­чку біля лісу.

— Більше не при­ходь до комо­ри, — ска­зав він. — Це дуже ризиковано.

— Я розу­мію… — сумно від­по­ві­ла лисичка.

— Але не хви­люй­ся! Завтра я сам при­не­су тобі їжу! — пообі­цяв Сірко.

Очі лиси­чки зася­я­ли. — Дякую, Сірко! Ти справ­жній друг!

Наступного дня Сірко справ­ді при­йшов до лісу з коши­ком. Там було трохи моло­ка, шма­то­чки хліба та м’ясо. Лисичка раді­сно зустрі­ла гостя, а малень­кі лися­та весе­ло зама­ха­ли хвостиками.

З того часу лиси­чка біль­ше не при­хо­ди­ла до госпо­дар­ства, а Сірко не тіль­ки зали­шив­ся вір­ним охо­рон­цем двору, а й став справ­жнім рятів­ни­ком для лісо­вої родини.