Дитина придумала невидимого друга: коли це просто гра, а коли варто придивитися

Одного дня дити­на може ціл­ком сер­йо­зно пові­до­ми­ти, що в кім­на­ті є ще хтось. Невидимий друг може мати ім’я, хара­ктер, улю­бле­ні заня­т­тя й навіть вла­сні пра­ви­ла. Він «сидить» за сто­лом, подо­ро­жує разом із сім’єю, про­сить зали­ши­ти для нього місце або стає голов­ним геро­єм вига­да­них пригод.

Для батьків така ситу­а­ція іноді вигля­дає дивно або навіть три­во­жно. Насправді вига­да­ний друг у бага­тьох випад­ках є части­ною зви­чай­ної дитя­чої гри та фан­та­зії. Важливо не поспі­ша­ти ляка­ти­ся, але й не ігно­ру­ва­ти пове­дін­ку, якщо вона помі­тно змінюється.

Навіщо дитині невидимий друг

Дитяча гра не обме­жу­є­ться реаль­ни­ми пре­дме­та­ми. Стілець може пере­тво­ри­ти­ся на авто­мо­біль, ков­дра — на замок, а зви­чай­на короб­ка — на космі­чний кора­бель. Невидимий пер­со­наж пра­цює за тим самим прин­ци­пом, але дає ще біль­ше можли­во­стей для фантазії.

Через таку гру можна при­ду­му­ва­ти сюже­ти, про­гра­ва­ти зна­йо­мі ситу­а­ції та екс­пе­ри­мен­ту­ва­ти з різни­ми роля­ми. Невидимий друг може бути смі­ли­вим там, де самій дити­ні стра­шно, або нав­па­ки — боя­ти­ся того, чого бої­ться вона сама.

Іноді вига­да­ний пер­со­наж стає своє­рі­дним пар­тне­ром для гри, осо­бли­во коли поруч немає бра­тів, сестер чи дру­зів. Це не озна­чає, що дити­на само­тня або має про­бле­ми зі спілкуванням.

Чому не варто одразу забороняти таку гру

Фрази на кшталт «Не вига­дуй», «Ніякого друга тут немає» або «Ти вже вели­кий для таких дур­ниць» можуть лише зму­си­ти дити­ну при­хо­ву­ва­ти свої фан­та­зії. Немає потре­би й доро­сло­му вда­ва­ти, що неви­ди­мий пер­со­наж справ­ді існує.

Найкраща пози­ція — спо­кій­но прийня­ти пра­ви­ла гри, не плу­та­ю­чи її з реаль­ні­стю. Можна запи­та­ти: «А як його звати?», «Що ви сьо­го­дні роби­ли?» або «А що він любить їсти?». Так батьки пока­зу­ють інте­рес до світу дити­ни, не ствер­джу­ю­чи, що неви­ди­мий друг є реаль­ною людиною.

Коли варто придивитися уважніше

Сам по собі вига­да­ний друг зазви­чай не є при­чи­ною для пані­ки. Більше уваги потре­бує не факт його існу­ва­н­ня, а загаль­на пове­дін­ка дитини.

Насторожитися варто, якщо дити­на через пер­со­на­жа постій­но від­мов­ля­є­ться від реаль­но­го спіл­ку­ва­н­ня, пере­стає займа­ти­ся зви­чни­ми спра­ва­ми, силь­но ляка­є­ться або ствер­джує, що пер­со­наж зму­шує її роби­ти небез­пе­чні речі. Також важли­во звер­ну­ти увагу на різкі зміни сну, настрою чи поведінки.

У поді­бних ситу­а­ці­ях не потрі­бно само­стій­но ста­ви­ти діа­гно­зи. Спочатку варто спо­кій­но пого­во­ри­ти з дити­ною, а якщо незви­чна пове­дін­ка збе­рі­га­є­ться або викли­кає сер­йо­зне зане­по­ко­є­н­ня, обго­во­ри­ти її з педі­а­тром чи дитя­чим психологом.

Невидимий друг може бути про­сто части­ною вели­ко­го вну­трі­шньо­го світу, у якому дити­на вчи­ться при­ду­му­ва­ти, роз­по­від­а­ти істо­рії та про­жи­ва­ти різні емо­ції. Завдання доро­слих — не зни­щу­ва­ти цю фан­та­зію, але й зали­ша­ти­ся ува­жни­ми до того, що від­бу­ва­є­ться поза грою. Найчастіше доста­тньо спо­кій­но­го інте­ре­су й дові­ри: дити­ні важли­во знати, що її фан­та­зії не висмі­ють, а про справ­жні стра­хи та пере­жи­ва­н­ня з нею зав­жди можна поговорити.