Болгарська народна казка «Сват і кмітлива дівчина»

Переказ сюжету скорочено

Ця бол­гар­ська казка роз­по­від­ає про мудрість і кмі­тли­вість дів­чи­ни, яку цар обрав у наре­че­ні для свого сина. Щоб пере­ві­ри­ти її розум, цар від­пра­вив свата з пода­рун­ка­ми і заву­а­льо­ва­ним пові­дом­ле­н­ням. Дівчина зро­зумі­ла при­хо­ва­ний зміст слів царя і зумі­ла від­по­ві­сти так, що цар дізнав­ся про нече­сність свого слуги. Вражений її кмі­тли­ві­стю, цар бла­го­сло­вив весі­л­ля свого сина з цією дів­чи­ною. Казка вчить ціну­ва­ти чесність, мудрість і справедливість.

Повний текст

Жив колись цар. Був у нього син, дуже розум­ний і вро­дли­вий. Виріс хло­пець, і наду­мав батько зна­йти невіс­тку, що була б парою його сино­ві. Покликав він най­ро­зум­ні­шо­го при­двор­но­го і послав його шука­ти наре­че­ну для царевича.

Ходив посла­нець із цар­ства в цар­ство, обі­йшов дев’ять дер­жав, запи­ту­вав у бага­тьох пала­цах, але такої дів­чи­ни, якої шукав, не зна­йшов. Тільки в деся­то­му цар­стві поба­чив таку дів­чи­ну. Вона була дуже вро­дли­ва. Розпитався і пере­свід­чив­ся, що вона розум­на й пра­цьо­ви­та. Тоді негай­но вер­нув­ся й допо­вів царе­ві, що зна­йшов дів­чи­ну, яку шука­ли. Цар поду­мав і сказав:

– Ти най­вір­ні­ший і най­ро­зум­ні­ший серед моїх двір­ських. Не сум­ні­ва­юсь, що ти не поми­лив­ся, вибрав саме ту дів­чи­ну, але треба ще раз пере­ві­ри­ти, яка вона кмі­тли­ва. Я пошлю до неї свата, і ми поба­чи­мо, чи зро­зу­міє вона те, що він їй скаже.

Вибрав цар свата, дав йому два­над­цять золо­тих, паля­ни­цю й козя­чий бур­дюк вина і наказав:

– Велике віта­н­ня чарів­ній дів­чи­ні! Повідомиш її про те, що я вибрав її в невіс­тки, пере­да­си золо­то, паля­ни­цю й вино і ска­жеш їй від мого імені такі слова: у нас рік скла­да­є­ться з два­над­ця­ти міся­ців, місяць схо­дить зав­жди упов­ні, а кози мають чоти­ри ноги.

Дівчина подя­ку­ва­ла сва­то­ві, запро­си­ла його до столу поїсти й від­по­чи­ти. Коли сват виру­шив назад, вона сказала:

– Велике віта­н­ня царе­ві! Скажи йому, що у нас рік скла­да­є­ться з оди­над­ця­ти міся­ців, місяць схо­дить щер­ба­тий, а кози наші мають по три ноги. А ще скажи йому, що ворон воро­ну ока не виклює.

Сват повер­нув­ся й роз­по­вів воло­да­ре­ві, що йому від­по­ві­ла дів­чи­на. Цар зди­ву­вав­ся з її кмі­тли­во­сті і пере­свід­чив­ся, що вона справ­ді дуже розум­на. Адже посла­нець, не віда­ю­чи того, пові­до­мив її, що при­ніс у пода­ру­нок два­над­цять золо­тих монет, цілу паля­ни­цю й пов­ний бур­дюк вина. А дів­чи­на від­по­ві­ла, що їй пере­да­ли оди­над­цять золо­тих монет, надла­ма­ну хлі­би­ну й над­пи­те вино. Цар роз­сер­див­ся на свата за те, що той неспов­на пере­дав дів­чи­ні пода­рун­ки, але потім засмі­яв­ся й про­ба­чив йому нече­сність і зажер­ли­вість, бо ж дів­чи­на пере­ка­за­ла, що ворон воро­ну ока не виклює.

Того ж таки дня цар­ський син із бага­тьма гостя­ми поїхав по свою наре­че­ну, а коли вер­ну­ли­ся, спра­ви­ли бучне весілля.